Добігає кінця 2016-й, настав час підбивати його підсумки, адже спливає не лише календарний рік, а й рік політичний. Політичний час може бути стислим або розтягнутим залежно від насиченості його подіями. Відчуття політичного часу в році, що минає, на мій погляд, повʼязано з отаким «пробуксовуванням» України на одному місці. Багато було зроблено заяв нашою владою, дано багато обіцянок, хоча обіцянки щедро роздає кожна влада, і в цьому нинішня не є винятком. Головним питанням для України в році, що минає, як, втім, і в минулому, і в майбутньому є припинення війни на сході країни. Ні «безвіз», розгляд якого в черговий раз відкладено, ні асоціація з ЄС, перспективи якої є туманними, не можуть і не повинні стояти в одному ряду з конфліктом на Сході України, бо результат їх вирішення не повʼязаний з людськими життями. Війна ця має позиційний характер, вимотує протиборчі сторони, тривають обстріли населених пунктів з обох сторін. Місцеві жителі гірко жартують між собою «стріляють, щоб не забували один про одного, а ми про них».
По той бік кордону люди змирилися зі своїм становищем, якось пристосовуються до такого життя. Думки ж і сподівання багатьох переселенців все одно повʼязані з якнайшвидшим закінченням війни, реінтеграцією ОРДЛО в Україну і, як наслідок, з поверненням багатьох у рідні домівки. Люди втомилися чекати, жити в стані фрустрації і хочуть кардинальних змін. Хоча, як мені здається, наші бажання не збігаються з можливостями політичної еліти у вирішенні конфлікту на сході країни. Складно сказати, який фактор превалює у цій ситуації більше: відсутність політичної волі до вирішення питання, чи обʼєктивні причини, що роблять неможливим завершення війни. Мабуть, і те й інше. Наші політики потихеньку «приручають» електорат, роблять його слухняним, прогнозованим і керованим. Вони привчають нас до думки про те, що для збереження стабільності й рівня життя в країні Україна змушена не стільки відмовитися від Донбасу, скільки зачекати з його реінтеграцією й деокупацією. Можна згадати фразу Й. Сталіна, що стала крилатою: «Немає людини – немає проблеми», так і в нашому випадку помислимо за аналогією: «Немає ОРДЛО – немає проблем». А проблем там багато, і вирішувати їх доведеться не абияк, а засукавши рукава, а тут і своїх справ і турбот сила-силенна.
Проведене на замовлення «Українського інституту майбутнього» дослідження за темою «Настрої українців на кінець 2016 року from UIFuture» у листопаді цього року засвідчує, що серед населення України переважають аж ніяк не райдужні настрої. Якщо оцінювати показники дилемою «оптимізм – песимізм», то песимізму у багато разів більше. Так, наприклад, понад половину опитаних респондентів (62,1%) зазначають погіршення економічної ситуації в країні за останні півроку. 31,9% вважають, що економічна ситуація не змінилася, і тільки 3,6% - що вона стала поліпшуватися. (Порівняйте 62,1% до 3,6%!) Ех, не перевелися-таки оптимісти серед українців!
Серед першочергових завдань, які має вирішити керівництво нашої країни сьогодні, більшість респондентів назвали боротьбу з корупцією (67,8%) і поліпшення економічного стану в країні (57,7%). Менш значущими, але однаково важливими завданнями опитані вважають вирішення проблем Донбасу (36,4%), зміцнення безпеки держави в умовах війни з Росією (29,1%), боротьбу із злочинністю (24,1%).
Шоковою подією для нашого суспільства, яка перевірила стресостійкість нервової системи кожного українця, було озвучування е-декларацій чиновників і депутатів: кожний третій був шокований, кожний четвертий зауважив, що насправді чиновники показали лише маленьку частину того, що в них є.
Українська еліта продемонструвала небачений цинізм, який здивував не тільки українське суспільство, але й усю світову спільноту. Маємо моральний парадокс: Україна країна, що воює, всі говорять про тривалу економічну кризу, підвищилися тарифи на комунальні послуги, народ стогне, а «наші хлопці заробляють на війні». На цьому тлі, а тим більше після оприлюднення декларації про доходи довіра до Президента падає(41% опитаних зазначили, що ставлення до нього погіршилося, і лише 1,5% респондентів змінили своє ставлення на краще). Слід зазначити, що наш Президент є політиком вищого класу, якому поки що вдається «упаковувати» свою політичну діяльність у благородні форми, маніпулюючи «мантрою реформ» і гарантуючи собі стабільне політичне сьогодення, чого не можна сказати про майбутнє, адже дорослішає й мудрішає наша країна, її політики і її народ.
Проте найбільш примітним і симптоматичним є той факт, що кожний другий з опитаних висловився за націоналізацію власності (майна) у власність держави, що дасть владі можливість вести боротьбу з олігархами. Виявляється, соціалістичні аберації присутні не тільки у свідомості жителів ОРДЛО, але і в українському суспільстві, й політична еліта має до них поставитися з усією відповідальністю й серйозністю, в іншому разі буде пізно. Не можна ж так безсовісно багатіти на тлі прогресуючої бідності. Отже, нашій владі є над чим подумати й попрацювати в майбутньому році...