Світ вступив до нового етапу глобалізації, для якого характерна втрата Заходом, можливо, останньої переваги — монополії на ціннісні та світоглядні категорії. Усвідомлення цього факту спровокувало новий виток глобальної конкуренції, тепер на рівні ціннісно-світоглядних систем та проектів глобального розвитку. Сьогодні можна впевнено говорити про як мінімум три альтернативи західній парадигмі — «Русскій мір», «Ісламський халіфат» та «Китайські серцевинні цінності». Окремої уваги заслуговують ті спільні риси, що властиві описаним вище парадигмам:
1) принципове заперечення універсальності модерних цінностей та імперативів;
2) інтерпретація західних цінностей як інструмента підкорення та експлуатації інших культур;
3) звернення до власної історії та традицій як джерела культурних регулятивів.
Кожна з альтернатив буде відігравати все важливішу роль в майбутньому та, можливо, каталізує формування нових ціннісно-світоглядних систем. Замість гегемонії модерної цивілізації маємо конкуренцію різних проектів глобального розвитку.
Нові ціннісно-світоглядні парадигми пов’язані з певними релігійними традиціями, але є скоріше квазірелігійними утвореннями, що використовують модерні концептуалістику та раціональний інструментарій. Це релігійно мотивовані проекти, які у способах організації культурного буття спираються на досягнення світської цивілізації і тому виходять за межі впливу класичних релігійних традицій. Квазірелігійні наднаціональні ідентичності, що формуються в межах цих проектів, перетворюються на нових впливових суб'єктів світової політики, діалог з якими з боку класичних націй буде досить утруднений. Це відбувається ще й тому, що раніше будь-які зазіхання з боку релігійних спільнот на гегемонію світського способу життя вважалися новим варварством в силу того, що саме світський розум символізував авангард прогресу. Проблематизація цього аксіоматичного для західного способу буття положення, здається, ще не знайшла навіть адекватної концептуалізації. Так відбувається за двох принципових причин:
1) західні («загальнолюдські») уявлення про права і свободи людини склалися в межах християнського світогляду і до певної міри були «перекладом» релігійних максим на світську мову;
2) інструментарій сучасного етико-філософського мислення має певні обмеження, що також пов'язані зі специфікою історії його становлення.
Загрозливе для сучасних етик питання полягає таким чином не в тому, як обґрунтувати нашу поведінку так, щоб вона могла продовжуватися вічно, а в тому, чому ми віримо в те, що лише це важливо: чи можемо ми намагатися порозумітися з тими, хто не поділяє наших уявлень про світ, а разом з тим і уявлення про невід'ємні права і свободи людини, процедури вирішення проблем тощо.
Європейський розум, принаймні, створив інструментарій виходу за власні межі коли спромігся визнати відносність культурних «налаштувань», що його фундують. Тому саме з його боку можна очікувати створення майданчику для аксіологічної дискусії, спрямованої на
1) на уточнення імпліцитних та експліцитних джерел західних уявлень про сутність людської природи та свободи;
2) критичне осмислення значення цих уявлень у добу глобалізації;
3) порівняльний аналіз різних культурних підходів до проблеми прав людини та розробки рекомендацій щодо їх гармонізації;
4) вироблення стратегії збереження західних світських цінностей й ідентичності в постсекулярному світі у протистоянні з альтернативними аксіологіями та проектами культурного розвитку.
Акіологічна рефлексія та дискусія, можливо, дозволять створити новий світовий порядок, в якому Захід, втративши культурну гегемонію, залишиться успішним гравцем у глобальній грі. В іншому разі на нас чекають нові протистояння за першість з непередбачуваними наслідками.
Читайте також:
Релігійна мобілізація в сучасному світі. Дискусія про Донбас у книгарні Є