«Русскій мір» як ідеологія і глобальний проект. Ризики для України. Частина 2 (скорочена версія)

Володимир ГУРЖИ 

Першу частину статті можна читати тут.

Не зважаючи на те, що тема РМ досить дискутована в українських та світових ЗМІ, сутність, завдання, засоби впливу РМ не часто потрапляють у фокус уваги дослідників. Релігійно мотивований проект «Русскій мір» є очевидною альтернативою західного проекту культурного розвитку і може бути досить ефективним. У першу чергу це пов'язано з високою привабливістю і великим мобілізаційним потенціалом даної концепції, адже вона «офіційно» не несе в собі політичної чи соціально-економічної ангажованості, тільки культурні, релігійні та етичні смисли.

Але що таке «Русскій мір»? Якими є наслідки реалізації цього проекту сьогодні й чого очікувати завтра? З чого складається цей проект та на чому базується його мобілізаційний потенціал? Ці питання потребують ретельного дослідження та адекватної відповіді.

… Друге твердження – Росія самостійно перемогла у Великій Вітчизняній війні, звільнивши Європу від фашизму. Витоки цієї ідейної основи походять, багато в чому, з радянської пропаганди, проте нового виміру їй надав виступ В. Путіна у грудні 2010 року: «Теперь по поводу наших отношений с Украиной… Я позволю с вами не согласиться, когда вы сейчас сказали, что если бы мы были разделены, мы не победили бы в войне. Мы все равно бы победили, потому что мы страна победителей». «... война выиграна, не хочу никого обижать, за счет индустриальных ресурсов РФ. Это исторический факт, это все в документах» [15].

Зрозуміло, що з історичної точки зору Друга світова війна – це глобальний процес, у якому брали участь 63 держави, на трьох континентах і у водах чотирьох океанів. Це найбільший збройний конфлікт за всю історію людства, загальна кількість загиблих, приблизно, 65 мільйонів людей. СРСР, дійсно, одна з країн- переможниць, проте це союз, до складу якого входило 16 республік, і Росія лише одна з них. Наприклад, втрати Української РСР приблизно 45% від загальних втрат СРСР у війні. Особлива роль надається 9-му травня, «Дню перемоги», яке для інших країн-учасниць – День жалоби за загиблими і нагадування про трагедію, що ледь не призвела до загибелі людства. У СРСР, а нині в Росії і деяких колишніх республіках, цей день символізує одне з найбільших свят, яке підкреслює воєнну міць держави.

Поєднання двох попередніх ідейних основ, після відомих подій зими 2013-2014 років, явили третє твердження: «Крим – російська земля».

Одним з перших кроків на цьому шляху можна вважати розмову В. Путіна з Дж. Бушем 2008 року на самміті НАТО в Бухаресті. "Ты же понимаешь, Джордж, что Украина – это даже не государство! Что такое Украина? Часть ее территорий – это Восточная Европа, а часть, и значительная, подарена нами!" [16] – заявив президент РФ. Це був, мабуть, перший відкритий і агресивний виступ В. Путіна, у якому державність України ставилась під сумнів.

Пізніше, у грудні 2014 року, президент РФ В. Путін у зверненні до Федерального зібрання сказав: "Для России Крым, древняя Корсунь, Херсонес, Севастополь имеют огромное цивилизационное и сакральное значение также, как Храмовая гора в Иерусалиме для тех, кто исповедует ислам и иудаизм. И именно так мы будем к этому относиться отныне и навсегда", "Ведь именно здесь, в Крыму, в древнем Херсонесе, или, как его называли русские летописцы – Корсунь, принял крещение князь Владимир, а затем крестил всю Русь" [17]. Можна безкінечно довго говорити про те, що Путін у виступі суперечить сам собі, Володимир був Київським Князем, Москви ще не існувало, росіян тим паче, що до хрещення всієї Русі було ще далеко.

І навіть теза про Крим остаточно сформувалась, так би мовити, «постфактум», тобто після анексії Криму Росією та засудження цього факту з боку світової спільноти. Перший випадок використання релігійно-мотивованої риторики «русского міра» для мобілізації значних людських мас на безпосередні дії маємо протягом «Руської весни» – подій весни 2014 року на Донбасі.

Східноукраїнський конфлікт ні в якому разі не можна розглядати як релігійний. Проте саме використання релігійної риторики і маркерів для актуалізації потенційних загроз граничним цінностям багато в чому вплинуло на мобілізацію широких мас населення саме у перші місяці конфлікту, тобто у найгострішу його фазу.

Треба зауважити, що для людей, які перебувають у межах західного секулярного суспільства, характерний поділ законів, етичних та побутових норм на релігійні, які регламентують відносини людини з Богом і входять до сфери людської самості, і світські, суть яких у встановлені суспільних правовідносин. Але такий поділ з'явилося не одразу. На ранніх етапах розвитку суспільства і приблизно до середини XVIII-го - початку XIX-го століття закон і норми власне були релігійними, а отже надані apriori, як найвища цінність і універсальна модель поведінки, людині залишалося лише виконувати ці норми й приписи.

Світські закони і норми, навпаки, утворювалися шляхом діалогу, громадського обговорення, і набували статусу конвенційної істини, яка не є даною, а завжди постає як реакція на виклики суспільства. Так само в них можуть вноситься правки і коригування, виходячи зі змін в суспільних відносинах і політичній ситуації.

Проте ми не можемо говорити про «еволюційний» перехід від релігійних до світських законів і норм. Релігійні, або, власне, норми що містять релігійну серцевину, існують у сучасному світі і їх вплив на повсякденні процеси подекуди навіть більший, ніж вплив норм світських. Наприклад, український дослідник О. Білокобильський з цього приводу пише: «Релігійне ядро соціальної реальності та сформована навколо нього матриця категорій культури є, відповідно, метафізичним, та онтологічним центрами соціальної реальності, які роблять можливими індивідуальні сенси та детермінують адекватні онтології стратегії раціональності (наприклад, прояснення через апеляцію до онтологічного міфу в тотемізмі, біблійний символізм середньовічного християнства чи історичні реконструкції доби постмодернізму), але самі знаходяться у «позараціональній» сфері» [18].

Віра займає одне з центральних місць у житті кожної людини, адже сама дійсність, її початковий стан, утворена на основі вірувань, які стали законами (що сприймаються як граничні цінності). Хоча, з часом, деякі вірування можуть слабшати або зникати взагалі. Тому вірування не існують незалежно від суспільства, для їх підтримки необхідні значні зусилля сучасників. «Знищення релігійно-онтологічного ядра соціальної реальності є знищенням культурного мислення та існування, знищенням спільноти, що постала завдяки йому і сприймається адептами культури як загроза смерті. Тому виклики в цій сфері є викликами за визначенням екзистенційними» [19].

Саме граничні цінності формують соціальний контекст людських вчинків у кризові моменти особистого розвитку або спільноти, чи держави. При цьому самі люди не обов'язково можуть висловити ці самі цінності, або бодай з упевненістю сказати, право на що вони готові відстоювати зі зброєю у руках.

Загроза граничним цінностям сприймається як загроза власному буттю та «запускає» один з базових інстинктів людини, інстинкт самозбереження. Тому поведінка, що не спирається на раціональні аргументи, проте будується на релігійно маркованих цінностях, безумовно, сприяє відновленню відчуття безпеки і недоторканності особистості. Доволі раціональний страх смерті, «здає позиції» перед «Царством небесним і вічним життям», що не піддається жодній верифікації. Людина, «за якою стоїть Бог» як безмежна сила і основа буття, не знає страху і абсолютно упевнена у правоті власних суджень і вчинків, а отже екзистенційно убезпечена.

У сучасних реаліях забезпечити безпеку суспільства стає все дедалі складніше для владних структур, а у випадку подій, що сталися навесні 2014 року в Криму і на Донбасі, виявилося взагалі неможливо. Повний параліч правоохоронної і владної системи загалом, ключових гарантів безпеки суспільства, призвів до того, що це саме суспільство опинилося вкрай уразливим перед релігійно маркованою риторикою, спрямованою на ті граничні цінності, про які було сказано вище. Адже, якщо влада не може захистити, то залишається лише «Бог».

«Екзистенційна загроза соціальному існуванню, яка відчувається на рівні раціонально усвідомлюваних впливів, але спрямованих в міфо-метафізичні глибини культурного буття, сприймається/розуміється як аксіологічний виклик» [20]. Аксіологічний виклик слід розуміти як можливість чи право мати такі цінності, за які варто воювати, і які, на нашу думку, донедавна пересічний громадянин не міг би й сформулювати.

Коли мова йде про використання релігійних маркерів, це не обов’язково свідчить про те, що конфлікт релігійний і проходить між вірними різних традицій, або всередині однієї релігії. Мова може йти скоріше про «побутову» або приватну релігійність, для якої характерне конструювання власних релігійних переконань з реально існуючих догматичних норм. Що зовсім не відміняє їх істинність для носіїв, а швидше, створює, або допомагає розгортати конфліктні ситуації. Дуже слушною в цьому сенсі є думка А. Ахутіна, який зауважив з приводу найбільших загроз сьогодення наступне: «На мой взгляд, более всего грозит современному миру войной, это противоборство сил иррациональных «предельных ценностей» (абсолютов) с прагматическим миром рациональной полемики и договоров, то есть с тем самым секулярным, либеральным, политкорректным миром, который именуется западной цивилизацией» [19].

Саме створення екзистенційно граничної ситуації за допомогою використання релігійних маркерів, яка була використана для мобілізації населення в подіях «руської весни», ми могли спостерігати навесні 2014 року на Донбасі. Мітинги із закликами до «референдуму» почали проходити біля будівлі Донецької обласної державної адміністрації з 1 березня 2014 року, тоді ж відбулись перші спроби захоплення адміністративних будівель. Також, за інформацією, яка поширювалась у місцевих новинах і соціальних мережах, цього ж дня, група людей з іконою Богородиці «Взбранной Воеводе Победительная», на автомобілях об'їжджала адміністративний кордон міста Донецьк, що й стало початком т.зв. «хресної ходи» в Донецьку.

У квітні політична ситуація погіршилася, і після чергового захоплення ДонОДА, мітингувальники вирішили не залишати будівлю, а почали облаштовувати там свій «штаб», над будівлею було піднято прапор РФ. Мітингувальниками було висунуто вимоги щодо скликання позачергової сесії ДонОДА і голосування питання про приєднання Донецької області до складу Російської Федерації.

За першими згадками, приблизно з 7-8 квітня, розпочалась щоденна хресна хода навколо будівель ДонОДА, а також обласного управління СБУ, учасники ходи, переважно люди пенсійного віку, з іконами і хрестами у руках, діяли без участі священнослужителів. За словами самих учасників ходи: «Ежедневно, в 19 часов в Донецке проводится Крестный ход Вокруг облсовета. Непрерывно, круглосуточно читаются акафисты, псалтырь, молитвы о спасении Святой Руси, против наступления фашизма, за изгнание НАТО с Донецкой Республики и Украины» [20]. І якщо на початку цієї ходи учасників було не більше 10, то вже через кілька днів, їх було більше 50 і серед них були люди в рясі. А вже 10 квітня на будівлі ДонОДА, поряд з шевроном «Беркут» і прапором т.зв. «Народного ополчения Донбасса», з'явилися плакати із релігійною символікою і написами «Святая Русь, храни веру православную» та зображеннями святиx.

Хресна хода продовжувалась і надалі, репортажі про подібні заходи відбувалися майже щотижня. Так, наприклад, у серпні 2014 року проводили ходу «за собирателя земель Русских Игоря (Стрелков/Гиркин), обьединение всех православных, спасение и защиту всех жителей Новороссии» [21]. Також на відео можна помітити, що склад учасників значно помолодшав, і людей похилого віку практично немає.
Дуже показовим є вибір місць, навколо яких проводилась «хресна хода». Це зовсім не головний кафедральний Святопреображенський собор у центрі міста й узагалі не релігійні споруди. «Акції віри» організовувалися навколо ДонОДА і СБУ, які втілюють квінтесенцію і усю повноту світської влади на адміністративній території.

Подібні ж тенденції використання релігійних маркерів можна побачити у програмних документах «народних республік», наприклад конституції ДНР. Зокрема, перший її варіант містив наступні рядки: «МЫ, ВЕРХОВНЫЙ СОВЕТ ДОНЕЦКОЙ НАРОДНОЙ РЕСПУБЛИКИ, ощущая себя неотъемлемой частью Русского Мира как русской цивилизации, общности русских и других народов, мысля нераздельность судьбы всего Русского Мира и желая по-прежнему оставаться ее причастниками, оставаясь приверженными идеалам и ценностям Русского Мира и чтя память предков, проливших кровь за эти идеалы и ценности и передавших нам любовь и уважение к общему Отечеству, исповедуя Православную веру (Веру Христианскую Православную Кафолическую Восточного Исповедания) Русской Православной Церкви (Московский Патриархат) и признавая ее основой основ Русского Мира, ...подтверждаем государственный суверенитет Донецкой Народной Республики на всей её территории и создание суверенного независимого государства, ориентированного на восстановление единого культурно-цивилизационного пространства Русского Мира, на основе его традиционных религиозных, социальных, культурных и моральных ценностей, с перспективой вхождения в состав Большой России как ореола территорий Русского Мира, и принимаем настоящую Конституцию Донецкой Народной Республики» [22].

Колишній радник міністра оборони ДНР з інформаційної політики в серпні 2014 року в своєму інтерв’ю заявив: «С украинской стороны православных нет вообще, потому что ни один воцерковленный православный человек не пойдет воевать против Новороссии, потому что знает, что единство Святой Руси угодно Богу. Все святые, которые говорили на эту тему, единогласны в том, что Святая Русь должна быть едина. А вот укро-фашисты как раз и являются сепаратистами и хотят отколоть Новороссию от Святой Руси и присоединить ее к загнивающему воинствующему Западу. Поэтому церковных людей с украинской стороны нет вообще. В карательных батальонах в основном униаты, раскольники, неоязычники и сектанты. Среди армейских солдат много людей, формально крещеных в Украинской Православной Церкви Московского Патриархата, но не знающих даже азов православного вероучения, Символа веры» [23].

До складу т. зв. «збройних сил» ДНР і ЛНР входили підрозділи, які позиціювалися як релігійні. Напевно, один з найвідоміших таких підрозділів — РПА (Русская православная армия). Звичайно, були й менш відомі, такі як Легіон Святого Іштвана (Іштван 1-й, король Угорського королівства, зарахований до лику святих як у католиків, так і у православних, підрозділ нібито складався з угорських добровольців), «православний батальйон «Восход», батальйон Пресвятої Богородиці Августовської «Август» та ін.

Про діяльність РПА є досить багато відомостей, насамперед з репортажів різних телеканалів, газет і цей підрозділ дійсно існував і приймав участь у бойових діях. Командував батальйоном Ігор Стрелков/Гіркін т.зв. «міністр оборони ДНР». Релігійні маркери, окрім назви, використовувалися у прапорі цього підрозділу, який складався з прапора Росії з соборним хрестом і зображенням Юрія Змієборця. Особлива увага приділялася при висвітленні діяльності РПА їх побуту, казармам у вигляді монастирів з каплицями, з великою кількістю ікон. Насправді діяльність цієї організації доволі сильно відрізнялася від свого медійного образу.

Показово, що після того, як релігійна риторика «русского міра» виконала свою роль, вона поступово відійшла на другий план. Так, частина про «Русскій мір» була виключена з тексту «конституції», і наразі цей документ не містить подібних апеляцій. Так само, у першій половині 2015 року, РПА було реорганізовано у «світський» підрозділ, звичайну бойову частину із порядковим номером, релігійні маркери було прибрано з передової.

Треба додати, що в офіційній позиції РПЦ і УПЦ досить чітко дистанціювалися від описаного релігійного маркування. Наприклад, протоієрей Г. Коваленко, голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ МП, у червні 2014 року заявив: «Русская Православная Церковь не благословляла «Русскую православную армию» воевать за «русский мир». Тому, релігійно забарвлену риторику «русского міра» та використане в Донбасі релігійне маркування треба розуміти як частину політичного та культурного просування, а не суто релігійну діяльність.

Наразі у Росії домінуючою є думка, що наслідування Західної моделі розвитку себе не виправдовує, впровадження таких смислів не забезпечить стійкого розвитку держави, оскільки багато західних цінностей може змінитися у найближчі роки. Російські дослідники та ідеологи у своїх дослідженнях прийшли до думки, що у РФ є своя історія, хай би якою жахливою подекуди вона не була, проте саме історія дає їй можливість усвідомити себе і свою цивілізаційну роль у глобальному світі.

У якості інструмента глобальної конкуренції проект «русского міра» є очевидною альтернативою західному проекту культурного розвитку та може бути досить ефективним. Можна з упевненістю очікувати, що за будь-якого розвитку подій, та перспектива мислення, що відкривається в межах парадигми «Русского міра» – враховуючи її затребуваний у сучасній Росії консолідуючий ресурс й вплив на сприйняття сучасних та інтерпретацію історичних подій – буде залишатися вагомим фактором у формуванні політики Росії в найближчі роки.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ:

15. Путин: Мы бы победили в Великой Отечественной войне и без Украины [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://censor.net.ua/video_news/146646/putin_my_by_pobedili_v_velikoyi_otechestvennoyi_voyine_i_bez_ukrainy_dobavleno_video

16. Путин: ты же понимаешь, Джордж, что Украина — это даже не государство! [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unian.net/politics/108325-putin-tyi-je-ponimaesh-djordj-chto-ukraina-eto-daje-ne-gosudarstvo.html.

17. Послание Федеральному Собранию [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ruinformer.com/page/vladimir-putin-dlja-rossii-krym-drevnjaja-korsun-hersones-sevastopol-imejut-ogromnoe-civilizacionnoe-i-sakralnoe-znachenie.

18. Білокобильський О. Заручники міфологічного розуму або чому східноукраїнський конфлікт став можливим // Східноукраїнський конфлікт в контексті глобальних трансформацій / Український інститут стратегій глобального розвитку і адаптації; Український культурологічний центр; ТОВ “Східний видавничий дім”. - Донецьк, 2015. - 273-286 стр.

19. Анатолий Ахутин: "Современному миру грозит противоборство предельных ценностей" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uisgda.com/ru/anatolj_ahutna-_suchasnomu_svtu_zagrozhu_protiborstvo_granichnih_cnnostej.html.

20. Русь выходит на бой с духовным оружием - крестами и иконами [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://3rm.info/45834-rus-vyhodit-na-boy-s-krestami-i-ikonami.html

21. Молитва за Стрелкова. Встретил Крестный ход в центре Донецка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=9HVCosKwohI

22. Конституция Донецкой народной республики [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dnrespublika.info/%D0%BE-%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B5/konstituciya-doneckoj-narodnoj-respubliki/

23. Игорь Друзь: «Православный человек никогда не будет воевать против Новороссии» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.religion.in.ua/zmi/foreign_zmi/27055-igor-druz-pravoslavnyj-chelovek-nikogda-ne-budet-voevat-protiv-novorossii.html