Головна » Блоги » «РОЗА ІНТЕРЕСІВ» В СТРАТЕГІЧНІЙ ГРІ НАВКОЛО ДОНБАСУ

«РОЗА ІНТЕРЕСІВ» В СТРАТЕГІЧНІЙ ГРІ НАВКОЛО ДОНБАСУ

07.03.2017
7444

З 1 березня ситуація навколо Донбасу знову змінилася. Зміни ці, як і попередні, знову не в кращий бік, якщо під таким розуміти наближення до миру. Навпаки, з початком весни конфлікт, незважаючи на чергове оголошення режиму тиші, перейшов в нову площину. Визнання Росією документів псевдореспублік, блокада «ветеранами АТО» залізничного сполучення з неконтрольованими територіями і проведена за цим «націоналізація» ОРДЛО підприємств української юрисдикції свідчать про новий виток ескалації.

Яскрава ілюмінація на «Донбас-арені» має, за задумом організаторів, символізувати «перемогу ДНР над олігархатом». Насправді ж, усе не так однозначно; ніякої перемоги, зрозуміло, немає; а галасливі та яскраві PR-акції вже не можуть перекрити почуття тривоги й безвиході, яке панує серед жителей непідконтрольних територій. Багато з них зізнаються, що остаточно заплуталися в численних суперечностях, які накопичилися за останні три роки.

Сьогодні вже явно недостатньо задіяти біполярну інтерпретаційну схему за принципом «Ми-Вони». Остаточно стало зрозуміло, що гравців за цим столом більше, аніж два, кожен з них веде власну гру. І ставкою на цей раз є вцілілі об'єкти індустрії Донбасу.

Уявімо собі розу вітрів, яку креслять метеорологи, спостерігаючи за спрямуванням повітряних мас. За аналогією з цією конфігурацією спробуємо схематично відтворити «розу інтересів» найбільш помітних учасників подій на Сході України.

Почнемо з організаторів блокади. На перший погляд, ними рухають абсолютно благородні, навіть ідеалістичні мотиви. Не можна торгувати з ворогом, який використовує отриманий в результаті торгівлі прибуток для посилення своєї військової могутності. Це аксіома. «Бізнес на крові» повинен бути припинений. Будь-якому патріоту України незрозуміло, чому ця торгівля досі триває.

Однак наявність серед «ветеранів АТО» професійних провокаторів, які вже не раз демонстрували свою майстерність «заварити кашу» і «втекти в кущі», народжує сумнів в чистоті помислів «блокувальніків». За усякими виконавцями стоять організатори, за тими – ідеологи, а хто, врешті-решт, смикає за ниточки і фінансує весь цей ланцюжок, можна лише здогадуватися. Різкі заяви вищого керівництва України, включно з президентом, прем'єр-міністра і міністра внутрішніх справ, сенс яких зводиться до звинувачення ветеранів в незаконних діях, а іноді навіть до заклику розігнати їх силою, не дозволяють стверджувати, що за спиною блокуючих стоїть офіційний Київ.

Пропрезидентська партія, швидше, боїться патріотично налаштованих радикалів, які свого часу призвели її представників до влади. Романтичний період між «вінницьким кланом» і «вихідцями з Майдану» був коротким й інтереси цих сил швидко розійшлися.

У чому інтерес офіційного Києва? Звісно ж, у тому, щоб протриматися на політичному Олімпі до кінця президентського терміну. Основний дохід представники «вінницьких» отримують не від підприємств Донбасу, і навряд чи від торгівлі з непідконтрольними територіями. Якщо щось і є – то це так, дрібниці. Декларація прем'єра про катастрофічні наслідки блокади для економіки України не виглядає щирою турботою про добробут громадян. Від втрати шахт і заводів вони особисто мало постраждають, тому головне для них - як можна довше підтримувати status quo.

Чого не скажеш про Ріната Ахметова, промислово-фінансова імперія якого переживає явно не найкращі часи. Олігархові напрочуд довго вдавалося лавірувати між ворогуючими сторонами, багато аналітиків схильні звинувачувати саме Ахметова в роздмухуванні сепаратистських настроїв в регіоні.

Некоронований король Донбасу викликав до життя сили, які вже не в змозі контролювати і які сьогодні обернулися проти нього самого. Згідно з Bloomberg Billionaires Index, він покинув рейтинг 500 найбагатших людей світу. Інтерес Ахметова лежить по обидва боки лінії розмежування. Швидше за все, він активно шукає спосіб мінімізувати втрати, питання тільки – кого з членів Альянсу для цього він собі вибере, на кого поставить.

Свій інтерес в ситуації з «блокадою» спостерігається і в інших українських олігархів, зокрема, у одвічних конкурентів «донецьких» з міста на Дніпрі. Для Ігоря Коломойського, наприклад, натяк на великий переділ власності – це шанс позбутися суперників і посилити свої позиції на українському ринку.

На непідконтрольних Україні територіях Захарченко та Плотницький висувають ультиматуми, загрожують націоналізації підприємств Ахметова, ліквідують офіс гуманітарного штабу «Допоможемо» тощо. На публіку оголошена економічна війна, але ми ж пам'ятаємо, що це далеко не перша спроба націоналізації, і щоразу раціональні розрахунки доводили, що псевдореспубліки не в змозі ані організувати виробництво, ані збувати вироблену продукцію. Єдине, що вони реально можуть, так це ліквідувати промислові об'єкти, порізавши заводи на металобрухт. Миттєвий мінімальний прибуток для тимчасових правителів виявляється важливішим, аніж збереження створеної поколіннями трудівників унікальної індустріальної інфраструктури регіону.

Звичайно, можна вказати, що лідери самопроголошених республік не є самостійними суб'єктами, за їх спиною проглядається воля Росії. Але не варто тішитися ілюзіями щодо альтруїстичності останньої. Вивіз донецьких і луганських заводів на територію Росії (перелік можна подивитися тут) свідчить, що Москва не збирається переорієнтовувати економіку Донбасу на свої рейки, а найцінніше вже прибране до рук. Чи не цим пояснюється зростання виробництва в Ростовській області, прикордонній з Донбасом? Що стосується збуту на російському ринку продукції донбаської індустрії, то не слід забувати, що в Росії є свої олігархи, свої заводи з аналогічним асортиментом, своє вугілля, і конкуренти їм ні до чого.

Автор повністю усвідомлює, що накреслена схема далека від завершеності, в «розі інтересів» можуть бути присутні й інші, які не бажають виходити з тіні суб'єкти зі своїми «свободами». Єдиним суб'єктом, чия воля і чий інтерес тут не проглядається – це воля й інтерес українського народу. Бо будь-яке вирішення проблеми, в кінцевому підсумку, неминуче передбачає удар по кишені простого українця.

Читайте також:

Очередной эксперимент с экономикой Украины

Ті країни, де населення не має можливості заробляти, зникають

 
Дивитись всі блоги