Головна » Блоги » Рим-Мінськ-Київ

Рим-Мінськ-Київ

29.04.2016
12005

Сьогодні, напередодні великондньо-травневих свят (напевно, таке словосполучення може бути внутрішньо не суперечливим лише в добу постсекулярності), хочеться резюмувати велику римську конференцію, яку організував наш Інститут. Огляд пропоную розділити на дві частини: формальну та змістовну.

Отже, щодо формальної сторони. Можна сказати, що дана подія не була випадковою чи одиничною – це результат більш ніж річної роботи. За цей час наш інститут неодноразово брав участь і/чи виступав співорганізатором аналогічних заходів в Італії (Рим, Верона), на яких презентував свої наукові розробки. Слід зазначити, що ці дослідження завжди викликали живе зацікавлення у європейської громадськості, і найкращим доказом цього стало заключне слово на даному римському форумі Дебори Бергаміні – депутата Парламентської асамблеї Ради Європи. Вона присвятила значну частину свого виступу аналізу тієї концепції, яка була представлена  проф. Білокобильським – керівником Київського відділення Українського інституту стратегій глобального розвитку і адаптації. Її ж резюме полягало в тому, що ігнорувати подібні виклики сучасності в нас просто немає можливості, а більш глибоке розуміння глобалізаційних проблем дозволяє шукати адекватні відповіді на ці виклики.

В зв’язку з цим наш Інститут і далі збирається працювати над даною проблематикою та поглиблювати й розширювати свої зв’язки з італійськими громадськими та науковими колами. І в рамках цієї стратегії ми сьогодні працюємо над підписанням Меморандуму про спільну діяльність із Link Campus University (Рим), щоб європейска спільнота мала можливість на постійній основі бути інформованою про актуальні дослідження УІСГРА.


Змістовну частину хотілося б присвятити головній тезі, що прозвучала в моїй доповіді на даній конференції. Сьогодні існує маса спекуляцій, інсинуацій, провокацій на предмет виконання, невиконання, порушення, заборони, імплементації, черговості і т.д. Мінських угод. Тільки треба зрозуміти, що поки відбуваються всі ці розмови, синхронно до них, так само відбуваються й інші процеси: продовжують гинути люди, мільйони громадян України позбавлені своїх конституційних прав, економіка України стагнує, території ОРДЛО все більш віддаляються від України (починає навіть формуватися окрема ідентичність), а по лінії дотику вже створена ціла інфраструктура, яка заробляє величезні гроші на зловживаннях, контрабанді, корупції. Відповідно, ці структури принципово зацікавлені в заморожуванні конфлікту й продовженні існування такого стану речей, адже це стабільний й досить істотний «бізнес».


Таким чином, сьогодні слід зізнатися, що будь-яке затягування виконання Мінська-2 руйнує нашу державність зсередини – ракова пухлина, про яку так красномовно говорив Джо Байден в Українському Парламенті, становиться вже більшою за сам організм, що природно призводить до ситуації, яка несумісна з життям.


І ще один пункт, який є принципово важливим, але в нас не особливо люблять на ньому акцентувати. Всі розмови про те, потрібно виконувати Мінські угоди чи ні, мало того, що створюють колосальне поле для корупції та злочинів, вони також принципово суперечливі всередині самих себе. Станом на сьогодні єдинсою міжнародно визнаною стратегією (піддтримана Нормандською четвіркою та Резолюцією Радбезу ООН) врегулювання ситуації на Донбасі є текст Мінських угод. Відповідно, давайте або офіційно відмовимося від їх виконання та вийдемо з переговорного процесу, але тільки тоді обов’язково запропонуємо альтернативну стратегію (адже ми ж хочемо миру і єдності нашій країні), яка також буде визнана міжнародною спільнотою; або якщо такої стратегії немає – давайте реалізовувати ту, що була прийнята нами раніше.


Тільки ключове слово тут реалізовувати – у нас залишилося не так багато ресурсів і часу, щоб і далі нічого не робити.

 
Дивитись всі блоги