Усталена в Україні думка про нездійсненність / невигідність Мінських угод і пов'язана з ним політика призвели до того, що питання Донбасу вирішується за найбільш невигідним для нашої країни сценарієм.
Відмова добровольчих батальйонів розблокувати залізничні шляхи й пропустити вантажі на територію зони АТО може привести до того, що виробництва, які залишилися на території «республік», будуть переорієнтовані на Росію, а вугілля, яке видобувається на цій території і так потрібне українській енергосистемі, Україна буде змушена купувати у Росії і за рублі.
Росія ж, навпаки, користуючись ситуацією, починає доводити всьому світу, що вона не агресор, а миротворець на цій території. Тому що: а) даючи можливість сировинній продукції з Л/ДНР продаватися в Росії за сертифікатами митного союзу, рятує Донбас від техногенної катастрофи (тому що шахти потрібно підтримувати в робочому стані за будь-яких обставин); б) попереджає гуманітарну трагедію Донбасу, визнаючи офіційно документи «республік».
Це вже підтверджує інтерв'ю Верховного комісара ООН у справах біженців Філіппо Гранді, особливо його слова, що вказують на непряму підтримку кроку Росії з визнання документів жителів ОРДЛО, тому як «людям потрібні якісь документи». У такому ж ключі сприйметься уведення рубля в якості основної валюти в ОРДЛО, оскільки Україна не «поставляє» гривню на територію ОРДЛО з 2015 року, але людям потрібні якісь гроші для забезпечення своїх базових потреб?
Таким чином виходить, що Росія, просуваючи свої економічні інтереси на нашій території, вміло «загортає» їх e гуманітарну обгортку, а Заходом це сприймається як цілком припустима річ.
Україна ж змушена спостерігати за процесом, втрачаючи території, внутрішню політичну та економічну стабільність, а також довіру західних партнерів.
Читайте також:
Мінська «гра слів» стала суворою реальністю?
Примирення без сторін примирення: Україна в тренді глобальної політики