Головна » Блоги » Релігійна свобода в Україні очима Держдепу

Релігійна свобода в Україні очима Держдепу

17.08.2016
4219

Уже майже двадцять років Державний департамент США активно моніторить релігійну свободу в світі, щороку публікуючи змістовну доповідь на цю тему. 10 серпня став доступний широкому загалу звіт за 2015 рік, де є також і стаття про Україну. Загальний настрій звіту радше песимістичний. Чимало уваги традиційно приділяється ісламському світу, де і офіційні уряди, з точки зору Держдепа, обмежують релігійну свободу своїх громадян, і екстремістські угруповання (Боко Харам, Талібан, ДАЕШ та ін.) є надзвичайно активними. Окремо розглянуто ситуацію в Сирії, де свобода совісті зазнає утисків і з боку проурядових збройних формувань, і з боку організацій, які США визнають терористичними (ДАЕШ та Фронт Ан-Нусра).

Останній момент є цікавим, оскільки у сирійському конфлікті більш ніж дві сторони, і не тільки ДАЕШ, Нусра та Шабіха схильні до насильства на релігійному ґрунті, але про репресії з боку активних чи потенційних союзників, зокрема, курдів та поміркованої опозиції США звіт не повідомляє. Згадані також значна роль переслідувань на релігійному ґрунті в інтенсифікації міграційних потоків та загальна світова тенденція, коли процедури реєстрації релігійних організацій стають більш жорсткими й формалізованими. З європейських країн у загальній частині звіту згадані Угорщина (там 2015 року уряд профінансував встановлення пам’ятника антисеміту Балінту Хоману, а прем’єр-міністр проголосив необхідність захищати християнські цінності Європи), Словаччина (посадовці висловлювалися за сегрегацію біженців за релігійною ознакою), Україна (через те, що росіяни (!!!) переслідують мусульман та інші релігійні групи в Криму) та Росія (надання переваги РПЦ та утиски таких груп, як свідки Єгови, п’ятидесятники та саєнтологи). Втім у звіті є також приклади позитивної динаміки релігійних процесів у деяких країнах, переважно пов’язані не з урядами, а з громадянським суспільством.

Стаття про Україну починається з загального визначення ситуації в країні, яке висловлює ставлення Держдепу до цієї ситуації: «В лютому 2014 року Росія почала військову інтервенцію в Україну, коли її війська окупували Крим. Резолюція 68/262 Генеральної Асамблеї ООН, ухвалена 27 березня 2014 року та названа «Територіальна цілісність України», стверджує, що АР Крим продовжує визнаватися міжнародним співтовариством як частина України. Уряд США не визнає спробу окупації Криму Російською Федерацією та визнає Крим частиною України». Разом із тим, визначається, що де-факто в Криму сьогодні діють російські закони, а відповідальність за переслідування релігійних меншин, зокрема УПЦ КП, УГКЦ та кримських татар, лежить на російській окупаційній владі. Криму загалом присвячений окремий розділ у статті, де вказано, що оскільки США не визнає анексію Криму Росією, то працівники американського посольства в Києві не змогли відвідувати Крим, щоб самостійно збирати матеріали про дотримання там релігійної свободи, а відтак мали оперувати лише даними правозахисників і представників релігійних організацій.

В параграфі, присвяченому Криму також зазначені факти переслідування інших релігійних груп, окрім наведених вище, а саме — свідків Єгови (їхніх представників заарештовували під час поширення релігійної літератури з формулюванням «незаконний пікет»), Хізб ут-Тахрір (колізія полягає в тому, що США визнає Крим частиною України, а в Україні, на відміну від РФ, ця організація не є забороненою, отже переслідування людей за участь у ній на території Криму вважається Держдепом переслідуванням на релігійному ґрунті), баптистів (арешт за проведення несанкціонованого релігійного зібрання на вулиці) та інших.

Стосовно України загалом звіт більш інформативний. В загальній частині чимало уваги приділяється міжцерковним відносинам у православному середовищі. Зокрема, багато йдеться про випадки зміни юрисдикції окремими громадами УПЦ, які перейшли до УПЦ КП, причому автори звіту враховують позиції обох сторін, уважно придивляючись також до участі представників «Правого сектору» в деяких випадках зміни юрисдикції. Приділяється увага також випадкам вандалізму, антисемітизму, ісламофобії, ксенофобії, діяльності ВРЦіРО та громадських організацій, що мають справу з релігійною свободою, миротворчій діяльності американського посольства. Окремо кілька разів згадано випадок переслідування митр. Олександра (Драбинка) за часів міністра внутрішніх справ В. Захарченка та стан цієї справи на 2015 рік. Це може свідчити про певну підтримку лінії митр. Олександра, який сьогодні вважається одним з найбільш послідовних прихильників автокефалії. Як позитивний момент оцінюється прийняття Національної стратегії у сфері прав людини, хоча її виконання сьогодні відбувається з деякими проблемами, що, можливо, знайде своє відображення в звіті за наступний рік.

Окремим параграфом є опис ситуації на територіях, що підконтрольні «Л/ДНР», або, як пишуть автори звіту, — «підтримуваним Росією сепаратистам у Луганській і Донецькій областях». Згадуються випадки переслідування представників УПЦ КП, свідків Єгови, п’ятидесятників, баптистів. Не пройшла повз увагу авторів звіту також широко відома заява «голови ДНР» О. Захарченка про те, що на підконтрольній донецьким сепаратистам території можуть функціонувати тільки православні, римо-католицькі, мусульманські та іудейські громади, а також антисемітські вислови Захарченка та Плотницького.

Загалом звіт Державного департаменту попри деякі методологічні вади (одним з головних джерел інформації для цього звіту традиційно є заяви представників релігійних організацій, а тому інформація представлена переважно про ті організації, які активно співпрацюють із посольством США) залишає приємне враження через свою зосередженість на фактах, об’єктивне висвітлення подій з урахуванням позицій всіх сторін міжцерковних конфліктів. Важливим елементом звіту також є рекомендації щодо дій уряду США стосовно держави, про яку йдеться, адже за результатами таких звітів Держдеп може пропонувати міри щодо втручання уряду США в питання захисту релігійної свободи в цільовій країні, аж до політичних та економічних санкцій. Але цьогорічний звіт обмежується закликами не до уряду США, а до українських релігійних діячів, зокрема, до ВРЦіРО, яких автори просять сприяти налагодженню міжконфесійного діалогу в державі.

Читайте також:

Що чекає Українську Православну Церкву?

Релігія в глобальному світі

 
Дивитись всі блоги