УІСГРА провів дискусію у столичній книгарні Є, у якій взяли участь директор Київського відділення Інституту, доктор філософських наук, професор О. Білокобильський, учений секретар Інституту, кандидат філософських наук Р. Халіков та аналітики УІСГРА, магістри релігієзнавства В. Гуржи і К. Гуржи. Захід було присвячено проблемі використання мобілізаційного потенціалу релігійних цінностей у сучасну добу, зокрема в процесі розгортання конфлікту на Донбасі.
Олександр Білокобильський зосередився на питанні цивілізаційних зіткнень у глобальному світі. «Ми є спостерігачами чи навіть учасниками епохальних перетворень, — наголосив дослідник. — Трансформації сприйняття простору та часу, формування нових, віртуальних регіонів соціальної реальності та народження проектів глобального розвитку, альтернативних західному — таких, як китайський, російський чи ісламський — все це свідчить про те, що світ увійшов у нову добу глобалізації, постсекулярну».
Вчений відзначив, що альтернативні цивілізаційні проекти використовують релігійні сенси та риторику саме для того, щоб отримати конкурентні переваги у змаганні з Заходом. Зважаючи на те, що Європа та США мають величезний потенціал впливу на людину — політичний, економічний, фінансовий, ідеологічний та інформаційний, його опоненти змушені зосередитися на найбільш вразливій частині людської природи — релігійних та світоглядних переконаннях. При цьому, наприклад, «русскій мір» не відмовляється від інструментарію, створеного в межах західної парадигми, тому він не є релігійним проектом, а скоріше проектом релігійно мотивованим.
Ксенія Гуржи зробила акцент на особливостях донецької ідентичності, що визначили її вразливість для ідеології «русского міра». Ця ідентичність формувалась під час бурхливого росту нового індустріального міста, життя та напружена праця в якому переплавляли традиційну релігійність вчорашніх селян на відчуття напіврелігійної обраності.
«Це була ідентичність на кшталт тієї, що була притаманна козакам запорізької Січі, я би назвала її «граничною» — ідентичністю людей, що перебувають на межі життя та смерті», — зазначила аналітик УІСГРА. Також вона звернула увагу на той факт, що в радянський період ці риси були закріплені ідеологією працівника-героя, що відігравав особливу, майже онтологічну роль у комуністичному дійстві, а тому всебічно возвеличувався та непогано заробляв. Після розпаду СРСР виник певний ідеологічний вакуум, і відчуття особливості чи навіть обраності трансформувалося в відомі донецькі міфи на кшталт «Донецьк — футбольна столиця України» чи «Донецьк — східна столиця України» та ін.
Володимир Гуржи в своїй доповіді підкреслив, що саме ці відчуття, які хоча й були забарвлені в світські тони, але мали релігійне походження, стали гарним ґрунтом для використання релігійно-мотивованої риторики «русского міра». Саме релігійні гасла, символи, заходи, найменування мобілізували маси на боротьбу зі «злом» — бездуховним та секулярним Заходом. І хоча з часом використання такої риторики стало менш помітним, вона зіграла можливо визначальну роль в момент «тотальної мобілізації» весни 2014 року.
Підбиваючи підсумок зустрічі, модератор Руслан Халіков наголосив, що події 2014-15 рр. у Донецьку є яскравим, але не першим і не останнім випадком використання релігійних імперативів та цінностей в глобальній боротьбі постсекулярного світу.
Заручники міфологічного розуму або чому східноукраїнський конфлікт став можливим