Друге десятиліття ХХI ст. позначене значним успіхом ідеологій, орієнтованих на релігійні чи навколорелігійні (нерідко їх називають традиційними) цінності. Найчастіше йдеться не про релігійні рухи, принаймні не про класичні релігійні традиції, а про зовсім нове явище, яке мобілізує прихильників на політичну боротьбу під прапорами звичних релігійних символів і релігійної риторики. Є кілька чинників, які стали основою успіху таких ідеологій:
1. Релігійні приписи мають апріорний, абсолютний характер і є обов’язковими до виконання. Якщо цінності світської етики похідні від міжлюдського консенсусу, зосереджені навколо комфортного і стабільного співіснування, то релігійні цінності даровані згори, і не справа людини обговорювати їх або пропонувати альтернативу в рамках традиції. Відповідно, і ціна питання набагато вище — не комфорт і не побудова суспільного блага, а порятунок душі та світу, підготовка до кінця світу, а іноді і його наближення. Такі високі і незаперечні ідеали мобілізують прихильників набагато ефективніше за просту світську ідеологію, тим більше таку нудну як демократія, ліберальні права і суспільство загального добробуту.
2. Більшість — якщо не всі — релігій принципово ексклюзівістські в плані світогляду, тобто вища реалізація передбачається, перш за все, в рамках своєї традиції, навіть якщо якась цінність визнається і за іншими. І що дуже важливо, навіть ліберальний світський західний устрій визнає за релігією це право, позначаючи його як свободу совісті. Там, де від політичних ідеологій вимагають толерантності, релігійні ідеології мають повне право вважати себе абсолютно вірними і відкрито проповідувати це. Навіть до держави, яка схильна до релігійної ідеології як офіційної, відносяться в світовому співтоваристві з дещо більшою толерантністю, ніж до світської чи атеїстичної тоталітарної держави.
Популісти, що входять до парламентів по всій планеті останніми роками, якщо вони хочуть отримати політичну владу в окремому регіоні (в рамках держави або в ході цивілізаційної експансії), повинні переконати своїх прихильників в принциповій альтернативності власного проекту західного лібералізму. Найчастіше таке протиставлення робиться не з прицілом на iPhone або McDonalds, а на ціннісне протиріччя.
Ідеологія може бути цікава, якщо вона не підлаштовується під цінності секулярного Заходу, а пропонує власний фундамент. Якраз на рівні фундаментальних орієнтирів модерні і не-модерні цінності по-справжньому різняться, адже рівень побутових рецептів часто пропонує майже ідентичні алгоритми поведінки (не вбивай, не кради, не ображай слабких, чисти зуби тощо). А фундаментальний рівень в основі кожного альтернативного ціннісного проекту пов’язаний, перш за все, з релігійними джерелами тієї чи іншої культури. Звідси і беруться на озброєння ідеологіями, альтернативними західному секулярному проекту, православні, ісламські, конфуціанські і інші фундаменти. Усунувши протестантсько-католицьку праоснову західних цінностей, можна, по-перше, безболісно усунути і непотрібні побутові норми, запропоновані західним світом, від яких важко відмовитися в силу їх комфортності (як-то толерантність до окремих груп людей, перевага індивідуальних інтересів над колективними тощо). По-друге, саме заміна глибинного рівня дозволяє створити цілісну ідеологію, здатну на рівних конкурувати із західною.
Читайте також: