Головна » Блоги » Перспективи України в контексті гібридної війни на Близькому Сході

Перспективи України в контексті гібридної війни на Близькому Сході

28.03.2016
7985

ези доповіді на VI Міжнародній науковій конференції «Соціальне прогнозування та проектування майбутнього країни: миротворення у гібридних війнах», 25 березня 2016)

Середина 2010-х років засвідчила, що перехід від двополярного до однополярного світу був більшою мірою гіпотезою, яку запропонували західні аналітики через неповну обізнаність чи надмірну самовпевненість. Наразі можна говорити про багатополярний світ, конкуренцію кількох альтернативних проектів, які претендують або на глобальну експансію, або принаймні на транснаціональне регіональне лідерство. Характерною особливістю цих проектів є релігійно мотивований характер ідеологічних програм, що їх надихають. Втім, ці проекти не є гомогенними, і нерідко конкуренція всередині них є чи не більш жорсткою, ніж загальна конкуренція з традиційним символічним ворогом у вигляді секулярного заходу.

У випадку близькосхідного ісламського глобалізаційного проекту можна виокремити три найпотужніші центри, які ще до приходу ісламу відносилися до різних ойкумен, а після ісламізації утворили оригінальні релігійно-політичні простори (арабський, османський та іранський). В ХІХ-ХХ ст. ці проекти зазнали насильницької секуляризації, яка супроводжувалася розпадом традиційного суспільства; появою національних держав і націоналізму як такого; частковою колонізацією Заходом якщо не в політичному, то принаймні в ідеологічному аспекті та ін. Водночас як національні держави ані пост-османська Туреччина, ані секулярні арабські країни, ні Іран часів династії Пехлеві не могли претендувати на домінування на тих просторах, де раніше існували імперії Аббасідів, Османів, Сефевідів чи Моголів. Відповідно, з кінця ХХ століття ці три центри почали повертатися до релігійного самовизначення, а відтак автоматично повернулися до планів домінування в мусульманському світі. На місці шахського Ірану внаслідок революції постала Ісламська республіка Іран, у Туреччині відбувається більш-менш безкровний демонтаж націоналістичного секулярного режиму Ататюрка, а в арабських країнах деінде з великою кількістю жертв секулярні диктаторські режими змагаються з різними проектами політичного ісламу.

Станом на другу половину 2010-х років усі три глобалізаційних проекти в межах ісламського світу або стали ідеологічними засадами діяльності чинних урядів, або принаймні отримали досвід керування реальними державами. В усіх трьох проектах відбувається чи вже відбувся поступовий перехід від національної ідентичності до релігійної. Іранський і турецький проекти вже починають змагатися за місце регіонального лідера з перспективою посісти місце лідера ісламського світу загалом, а арабський проект також стрімкими темпами набирає політичної ваги. Конкуренція всередині ісламської цивілізації сприймається учасниками процесу принаймні так само серйозно, як і конкуренція з секулярним західним глобалізаційним проектом, а подекуди внутрішня боротьба є важливішою, і для перемоги в регіональній боротьбі всі сторони готові навіть об’єднати зусилля з позарегіональними партнерами. Так, Туреччина є активним членом НАТО, а Іран з 2015 року також почав активно налагоджувати стосунки з ЄС і США.

Всі три проекти також звертаються і до незахідних партнерів, зокрема, протягом 2015 – початку 2016 років Іран присвятив чимало уваги налагодженню співпраці з Російською Федерацією, тоді як Туреччина заявила про підтримку України. Триває дипломатична і військова співпраця між кожною парою держав. Втім, скоріше за все, обидва напрями є радше тактичними, ніж стратегічними, і розглядаються близькосхідними гравцями як пошук потенційних сателітів, ніж як реальне підсилення власного статусу.

Пострадянські країни важливі для ісламських глобалізаційних проектів як території для місіонерської активності, оскільки релігійна ідентичність народів, які традиційно сповідували іслам на цих теренах, через десятиліття насильницької секуляризації стала достатньо аморфною, а після розпаду СРСР релігійна активність значно підвищилася, отже виник попит на місіонерів, які відновили б ісламську традицію. Цією ситуацією скористалися всі три сили – яскравою метафорою місіонерських тенденцій стала приповідка серед пострадянських мусульман, що в кожній мечеті світу має бути принаймні один турецький імам. Насправді досить активно в процес включилися також іранські шиїти, які створили низку потужних видавничих проектів у Росії, а також арабські просвітницькі організації, прикладом яких в Україні є ВАГО «Альраід», яка спочатку забезпечувала здебільшого релігійні потреби арабської громади України, а згодом також почала впливати на релігійне життя мусульман-українців.

Попри можливу ситуативність партнерства з мусульманськими глобалізаційними проектами і РФ, і Україна можуть отримати від них вагому підтримку, оскільки і арабські країни, і Туреччина, і Іран є економічно розвинутими державами, з міцними арміями, тож доки вони потребують певної підтримки, то можуть бути корисними партнерами в обмін на цю підтримку. Крім того, для України є дуже важливим бонусом перспектива потеплішання стосунків із Константинопольським Патріархатом, який у своїх політичних кроках частково залежить від позиції офіційної Анкари. Разом із тим, стаючи партнером одного з конкуруючих глобалізаційних проектів, необхідно бути готовим підтримувати свого партнера у випадку регіонального конфлікту, який напряму не стосується власної держави. Це гостро відчула Росія, змушена підтримувати проіранську лінію в Сирії, фактично створивши з Іраном альтернативну західній коаліцію та наражаючись на помсту з боку джихадистів. Зі свого боку, Україна, ставши партнером Туреччини, може отримати на своїй території терористичну загрозу з боку курдських антитурецьких сил (які до того ж останнім часом відкрито співпрацюють із Росією). Відомо, що Україну внесли до своїх «чорних списків» представники «Ісламської держави» – навіть попри майже пасивну роль нашої держави в західній коаліції.

Підбиваючи підсумки, варто наголосити на тому, що всі три близькосхідних глобалізаційних проекти є наслідком поєднання модерної цивілізаційної парадигми в тактичному й технічному аспекті та переосмислених традиційних мусульманських (відповідно, сунітських і шиїтських) цінностей у стратегічному та змістовному аспекті. Це поєднання використовується в межах нових проектів, які вже не калькують західні національні форми, а прагнуть створити глобальну цивілізацію, яка стане альтернативою, а зрештою і переможе Захід у конкурентному змаганні. Проте наразі кожен з цих проектів існує в експліцитному вигляді відносно нетривалий час, і доки не визначився остаточний лідер, який виступить від імені всього ісламського світу. Три згадані проекти конкурують не лише з Заходом, але також і між собою, прагнучи забезпечити стале регіональне лідерство та поступово виходячи на світову арену в якості глобальних гравців. На даному етапі вони потребують міжнародного визнання та утворення коаліцій із незахідними партнерами, і в цьому сенсі Україна може вчасно створити потужний блок із одним з претендентів на лідерство в ісламському світі. Така коаліція надасть чимало переваг у військовому, політичному, економічному та навіть релігійному просторах, але може завершитися негативними наслідками, перш за все, у випадку програшу Туреччиною стратегічного протистояння з Іраном.

 
Дивитись всі блоги