Головна » Блоги » ООН-Хабітат: культура як складова стратегії розвитку міста

ООН-Хабітат: культура як складова стратегії розвитку міста

18.12.2017
406

У жовтні минулого року відбулася конференція, яка заклала бачення міського розвитку міжнародною спільнотою на кілька наступних десятиріч. Мова йде про Конференцію Організації Об'єднаних Націй із житла та сталого міського розвитку (Хабітат-III), що пройшла у Кіто та прийняту «Нову програму розвитку міст». В тексті документа зазначено, що урбанізація буде однією з найбільш радикальних тенденцій XXI століття, оскільки до 2050 року очікується двократне збільшення міського населення, а відповідно виникає проблема забезпечення збереження сталості розвитку міст.

І якщо попередня лінія діяльності ООН Хабітат була в цілому спрямована на забезпечення доступного житла для всіх, та «поліпшення якості життя мільйонів міських жителів, у тому числі мешканців нетрів і неорганізованих поселень», з чого логічно випливає чому ООН-Хабітат в Україні опікувалася проблемами створення тимчасового житла для переселенців. То нова програма додала до списку своїх компетенцій також питання екології, кліматичних змін та додержання цілей сталого розвитку ООН до 2030 року. Зокрема, цілі 11 «Сталий розвиток міст і громад». Й наскрізно через всю Програму проходить зобов’язання «сприяти розвитку культури», завдання визначення ролі культури та культурного спадку для розвитку міст.

Читаючи Програму, навіть виникає уявлення, що ця пильна увага до культури й урахування її потенціалу для міста, вплив на міста через культурний розвиток є чи не головним інструментом у міських змінах.

Зокрема у пункті 10 «…визнається, що питання культури повинні враховуватися в контексті пропаганди і впровадження нових раціональних моделей споживання й виробництва, що сприяють відповідальному використанню ресурсів і усуненню згубних наслідків зміни клімату». Пункт 28 говорить про потенціал культурного збагачення завдяки мігрантам та біженцям: «… зобов'язуємося забезпечити повну повагу прав людини біженців, внутрішньо переміщених осіб і мігрантів… визнаючи, що, хоча переміщення великих груп населення в міста створює ряд проблем, воно може також зробити значний соціальний, економічний і культурний внесок у життя міста».

Пункт 37 окреслює питання публічного простору, суспільної дії та культурного спадку: «зобов'язуємося сприяти створенню безпечних, відкритих для всіх, доступних, екологічно чистих і якісних громадських місць, включаючи вулиці, тротуари та велосипедні доріжки, площі, набережні, сади і парки, які є багатофункціональними зонами соціальної взаємодії та інтеграції, забезпечення здоров'я та благополуччя людей, економічного обміну, а також культурного самовираження й діалогу між широким розмаїттям людей і культур». Пункт 38 «… прихильність справі сталого використання природної та культурної спадщини, як матеріальної, так і нематеріальної, … шляхом проведення комплексної міської та територіальної політики і достатніх інвестицій …  приділяючи особливу увагу тій ролі, яку вони відіграють у справі відновлення й відродження міських районів і посилення участі в суспільному житті та виявлення громадянської позиції».

Пункт 124 Програми акцентує на приматі збереження та охорони культурної спадщини для міста «будемо включати питання культури, в якості однієї з пріоритетних складових планів і стратегій розвитку міст, в процес впровадження інструментів планування, включаючи генеральні плани, керівні принципи зонування, будівельні норми і правила, політики управління прибережними районами і політики стратегічного розвитку, спрямованих на охорону широкого спектра об'єктів матеріальної і нематеріальної культурної спадщини і ландшафтів, і будемо захищати їх від можливих руйнівних наслідків міського розвитку».

Та пункт 125 про практичне втілення Програми, говорить про намір залучати об’єкти культурної спадщини в повсякденний міський розвиток «надавати підтримку ефективному використанню культурної спадщини в інтересах сталого міського розвитку і визнавати його роль в стимулюванні участі і відповідальності. Ми будемо сприяти інноваційному та сталому використанню архітектурних пам'яток і об'єктів з метою створення вартості шляхом шанобливого відновлення і адаптації. Ми будемо залучати корінні народи і місцеві громади в популяризацію та поширення знань про об'єкти матеріальної і нематеріальної культурної спадщини та збереження традиційних форм самовираження і мов».

І хоча Програма не є обов’язковою до виконання, її автори акцентують, що деякі національні і місцеві органи управління вже доклали зусиль спрямованих на закріплення бачення (міст для всіх), яке називається «право на місто», в їх законодавствах, політичних деклараціях і статутах.

З приводу залучення до ЦСР України, вже є національна доповідь «Цілі сталого розвитку: Україна», яка визначає базові показники для досягнення ЦСР. У ній завдання одинадцятої цілі «Сталий розвиток міст і громад» в частині культурної спадщини 11.4. уточнене з урахуванням національних особливостей і пріоритетів до: «Забезпечити збереження культурної і природної спадщини із залученням приватного сектору». Й у культурній сфері заплановано орієнтуватися та збільшувати такі показники:

-Кількість об’єктів культурної та природної спадщини, які включені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 7-ми у 2015 році до 13-ти у 2030 році;

- Кількість пам’яток національного значення, включених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України з 855-ти у 2015 році до 1305-ти у 2030 році;

- Площа природно-заповідного фонду загальнодержавного значення,  з 3,72 % території країни у 2015 році до 8,85 % території країни у 2030 році.

Як видно з Програми, розуміння культурного спадку не має обмежуватися прагненням зробити місто більш туристично привабливим, збільшити кількість культурних пам’яток чи зусиллями з їх охорони, хоча в світлі неконтрольованої забудови міських історичних центрів це також нагальна справа. Необхідно також сформувати звичку до ефективного використання культурної спадщини в інтересах сталого міського розвитку, міським адміністраціям докладати зусиль з організації громадських публічних просторів як місць де можливий діалог всіх без винятку мешканців міста. Робити експертизу при перейменуваннях та зносах тих чи інших монументів, і т.д., відстежувати переакцентування при зміні статусу місць пам’яті в міському просторі, щоб запобігти напрузі в суспільстві. Для ефективного міського планування та управління потребує окремого дослідження вплив ВПЛ на нові міські громади, міське життя та звички, адже якщо у 2012-2013 роках ООН у доповіді «Стан міст світу» констатувало що рейтинг міст, що найшвидше занепадають та «вмирають» очолюють такі українські міста, як Одеса чи Дніпро, то у цьому році через значний приріст ВПЛ ці міста значно збільшили чисельність свого населення. Маємо працювати на адаптацію Програми розвитку міст до українського контексту та її впровадження, розвиваючи свої міста та долучаючи їх до єдиної урбанізаційної мережі.

 

Читайте також:

Чому українські міста развиваються поза глобальними рейтингами

Суспільство 5.0. Яке місце посяде Україна в епоху штучного інтелекту?

 

 

 
Дивитись всі блоги