Наша економіка, як і раніше, орієнтована на отримання кредитів. А наші політики втратили інстинкт соціального виживання. Останнім часом все більше впливових політиків повертаються проти влади, а головне – її вчорашні соратники й союзники. Останні стали інформаційно протискувати свої проекти під майбутні вибори. І, найімовірніше, компроміси тепер неможливі. А як ці часи пережити простим людям?
Гривня знову падає (вже традиційно розгойдується курс), ось тільки економічна реакція на це повинна бути у вигляді збільшення експорту, зниження дефіциту бюджету і, відповідно, прискорення економічного зростання.
А що ми бачимо насправді за результатами дій нашої фінансової влади?! Держборг нарощує обсяг. Планка рівня інфляції уперлася в поріг бідності людей.
Прожитковий мінімум в Україні становить 1330 грн в місяць ($ 2,09 / день). Всесвітній банк переглянув параметр, за яким визначаються злидні. Якщо раніше банк вважав "за межею бідності" людей, які живуть на $ 1,25 або менше на день, то тепер ця планка підвищена до $ 1,9 на день. Таким чином, різниця з показником "крайньої бідності" в українців становить 19 центів. Середня зарплата (в доларовому еквіваленті) знизилася з $ 500 до $ 180, а офіційно затверджений прожитковий мінімум виявився менше фактичного вдвічі. Все більше людей опиняються за межею бідності.
За 2000-2017 рр. розмір мінімальної заробітної плати в Україні зріс в 30 разів, а підвищували її 49 разів, тобто, маємо 30-кратне підвищення рівня життя в нашій країні, що є одним з кращих показників у світі.
Але не все так просто. Національна валюта гривня за 20 років знецінилася у 12 разів. Тільки в 2014-2016 роках, коли в світі тривало економічне зростання, в Україні реальна мінімальна заробітна плата впала втричі. Курс долара виріс на 250%.
У 1990 році українці з'їдали на рік 444 тис. тон вершкового масла, тобто по 8,5 кг в рік на людину. Зараз близько 60 тис. тон, тобто приблизно 1,5 кг на рік на людину або майже в шість разів менше.
Український бізнес погіршив інфляційні очікування з 13,8% до 16,2% на кінець 2017 року в зв'язку з волатильністю обмінного курсу і підвищенням доходів населення («мінімалка» 3200 грн.) (Про це свідчать результати регулярного опитування керівників підприємств, проведеного Нацбанком).
Зростання «мінімалки», як ми знаємо, влада підносить як реальну турботу про населення і навіть стверджує, що жити нам буде краще. На перший погляд, настільки істотне зростання «мінімалки», дійсно, виглядає як прорив. Але, якщо перевірити дані, розрахувавши реальну «мінімалку», використовуючи індекс цін виробників і курс американського долара в Україні, то отримаємо зовсім іншу картину. Вибір індексу цін виробників обумовлений більшою об'єктивністю його значення, у порівнянні з показником інфляції споживчих цін, який коригується залежно від запитів політичної еліти в країні і соціальної обстановки серед населення з метою недопущення політичної дестабілізації.
На момент розпаду Радянського Союзу населення України становило 52 мільйони чоловік. Сьогодні, згідно з офіційними даними – 42 мільйона 700 тисяч.
Мінус 9 мільйонів осіб. Це як мінус ціле населення Швеції або Білорусії. І це ще не вся правда. З урахуванням утраченого Криму, непідконтрольного Донбасу і мільйонів гастарбайтерів, які постійно живуть за кордоном, більш достовірною експерти вважають цифру в 36-37 мільйонів.
При цьому зростає смертність, багато в чому пов'язана з падінням рівня життя. Україна – єдина республіка колишнього СРСР, яка до цих пір не досягла рівня ВВП 1991 року і навіть не наблизилася до нього.
А головне, в країні галопує безробіття, навіть офіційно визнані владою борги із зарплати зростають, як снігова куля, а переважна більшість громадян неухильно занурюється злидні. Все це може призвести до непередбачуваних соціальних наслідків, та ще в умовах війни, розрухи і найжорстокішого, навіть у порівнянні з початком 1990-х років, що повзе економічної кризи.
Населення практично розділилося на надбагатих, яких всього 1%, і надбідних, яких переважна більшість.
Українська еліта застосовує закони виключно в своїх інтересах і це неминуче призводить до протестів, соціальних вибухів і зубожіння більшості населення. Тобто фактично, чинна влада продовжує курс попереднього уряду, просто витрачаючи запас фінансової міцності країни.
Від соціального вибуху поки рятує розуміння громадянами того, що ще одного майдану країна не витримає. Але терпіння отже не безмежне.
Читайте також: