Всупереч неоконсервативному мисленню, санкції США проти Венесуели, запроваджені з 2018 року, мали катастрофічні наслідки для венесуельського народу й виявилися контрпродуктивними для політиків у Вашингтоні. Ці односторонні санкції не досягли своєї мети — усунення від влади автократичного президента Ніколаса Мадуро. Натомість підхід «максимального тиску» підірвав енергетичну безпеку США і дав змогу їхнім суперникам активніше діяти в Західній півкулі.
Мета санкцій — сигналізувати про невдоволення державою-ціллю та її діями. У випадку з Венесуелою вони мали на меті сприяти зміні режиму. Насправді прагнення запровадити санкції проти країни мало величезну гуманітарну ціну. Економіку Венесуели було задушено; понад 7 мільйонів громадян залишили країну, що спричинило зростання регіональної нестабільності й загострення кризи на південному кордоні США.
Згідно з мораллю цієї історії, яку просувають правозахисники та їхні прихильники, санкції мають покращувати життя громадян «країни-вигнанця». Насправді ж найбільше страждають політично беззахисні та економічно незабезпечені — саме ті люди, яких нібито мають захищати американці.
Жорсткі нафтові санкції змусили західні нафтові компанії залишити Венесуелу, і цим скористалися суперники. Значна частина нафтовидобутку країни була перенаправлена до Китаю зі знижкою в 40 доларів за барель. Іран і Венесуела за останні два десятиліття уклали майже 300 угод про економічну співпрацю, а Росія нарощує свої інвестиції в країну.
Таким чином, існують вагомі підстави для скасування санкцій США проти нафтової галузі Венесуели. Додаткові санкції навряд чи змінять поточний політичний баланс у країні — скоріше навпаки.
Читайте також: