Досить часто зараз можна почути фразу: "Так як є – далі бути не може", рядові громадяни її застосовують до зовнішньої / внутрішньої політики, рівня життя, тарифів, заробітної плати, цін - власне, до всього. Але виникає питання: а чому не може? Якщо це триває кілька років, чому раптом щось має змінитися?
Тож, поки що, тримаючись за старе, середньостатистичний українець ностальгує за середньою зарплатою, що складала близько 400 $ і тарифами, які були приблизно раз в 5 нижче за нинішні. Хтось, можливо, обурюється, сидячи на кухні і спілкуючись із телевізором, але виникає цілком резонне запитання - навіщо платити 400 $ зарплати, якщо більшість готова працювати і за 250 $? Навіщо знижувати тарифи, якщо достатньо кинути кістку субсидії (з усіма приниженнями, типу «депозитів не май, машини не купуй») і основна маса «зможе»? Навіщо щось змінювати, якщо пенсію «піднімають» з приблизно 180 $ до 50 $ і це – перемога?
Навіщо правосуддя? Так, у країні можна отримати термін за пост в соцмережах куди більший, ніж за вбивство. А за вбивство або згвалтування можна отримати умовний термін. Ми живемо в реальності, де в судах некомплект суддів 50%, а є суди, де й узагалі жодного, де в СІЗО можна сидіти роками просто за підозрою. Простій людині вкрай складно відстояти свої права, ну або, як мінімум, проблематично; але зате є судова реформа. Поліція може їхати на виклик по столиці три години, а розкриваність бути на рівні похибки; зате є реформована поліція.
Так, іноді топ-чиновники з екрану телевізора можуть заявити щось в дусі: "Українці занадто багато їдять!" Або "У мене немає грошей утримувати безробітних". Можливо, незабаром ми почуємо фрази: «Ви дуже довго живете, треба й міру знати», - і тому подібні. Але це ж чиновники, обрані народом, і скаржитися на них припадає їм же.
Ось так чи якось так живе народ, що звільнився.
Іноді, щоправда, закрадається підозра, може це не зовсім свобода? Або не та свобода?
Читайте також: