Розвал СРСР, подобається він комусь чи ні, був справжнім геополітичним потрясінням. Колишній двополярний світ припинив існувати. Перед рядом новостворених країн відразу постала проблема формування власної, окремої політики, як внутрішньої так і зовнішньої; економіки, векторів розвитку, стійких тривалих трендів. Людям, які нещодавно тільки виконували накази, довелося приймати рішення й створювати порядок денний.
Настав непростий час: девальвація радянської системи цінностей і смислів призвела до того, що цінності, якими ще вчора жили "радянські люди", сьогодні також девальвувалися. Утворився певний вакуум, його необхідно було заповнити. Хтось продовжував жити так, нібито нічого не сталося, а він, як і раніше, живе в країні, якої більше немає. Хтось намагався переорієнтуватися в світі, що змінюється, але основна частина людей була дезорієнтована. Спроби перейти від планової економіки до капіталізму, від соціалізму до ліберальних цінностей, від початку не могли мати успіху. Люди, які ще вчора бачили в умовному "Заході", цілком реального ворога, не могли змінити свою думку миттєво.
Відсутність об'єднавчих цінностей, слабкість культурної політики, а також застарілі моделі організації управління, як державного, так і соціального, зумовили економічні, політичні й соціальні проблеми всередині нових держав. Нова модель розвитку так і не була запропонована, запитування другого Президента України "Скажіть мені, що побудувати. І я вам побудую" залишилося без відповіді. Звідси втрата суб'єктності на міжнародній арені, а також відсутність стійкої політичної та державної форми.
Але найсумніше – це відсутність державного суверенітету як громадянської цінності. За великим рахунком, це обумовлено глобалізаційними тенденціями економіки й політики, масштабними міждержавними об'єднаннями. Наприкінці 1990-х вважалося, що "суверенітет" держав ось-ось відійде в минуле, але цього не сталося. На цьому тлі виходить, що сьогодні ми прагнемо туди, звідки благополучні країни вже йдуть. Усвідомлення себе не дозволяє їм розчинитися в політичних і економічних об'єднаннях, а навпаки, почуття суверенітету загострюється.
Набір цінностей мав сформувати у нас певну ідентичність, як національну, так і політичну. Створення стійкої ідентичності можливе на основі власної культурної традиції і не може бути привнесене, нав'язане ззовні. Актуалізація культурної традиції не повинна передбачати сліпе копіювання застарілих історичних моделей, це, швидше, погляд на ціннісне ядро крізь призму сучасності.
Але, чи достатньо ми самостійні та стійкі до зовнішнього впливу, щоб сформулювати такі речі? І, найголовніше, чи здатні ми «експортувати» наші цінності зовні, вписувати їх у глобальний контекст? Через забезпечення колективної безпеки, участь у міжнародному правосудді, глобальній економіці і глобальній конкуренції на рівні цінностей. Здатні наші цінності конкурувати, хоча б на регіональному рівні, з польськими, румунськими, угорськими, російськими, турецькими тощо?
Ці питання, в контексті українського сьогодення, можуть здатися трохи дивними, «... про які цінності мова, якщо ми економимо на їжі?». Проблема полягає в тому, що в пристойних країнах, де люди ходять на двох ногах, питання культури та цінностей прийнято вважати першорядними століття з XIX-го – саме вони визначають економічну, соціальну і політичну ситуацію.
Але що становить наше ціннісне ядро? Історії української державності практично немає, але історія українського народу досить тривала й велика. Який би страшною періодично вона не була, це наша історія і це той контекст, в якому ми сформувалися і з'явилися в сучасному вигляді. Заперечуючи свою історію, ми, по суті, заперечуємо самих себе. Переписуючи й іноді знищуючи якісь її частини, слід привносити щось навзаєм, інакше вакуум 1990-х триватиме й далі.
Отже:
Як би кому не хотілося, але «суверенітет» нікуди не подінеться, як до цього нікуди не поділася «релігія». Це глобальні категорії, новотвори простору смислів, що сформували той етап людського розвитку, на якому ми зараз знаходимося. У цьому контексті пропозиції створити «малу Україну», як з’являються час від часу, виглядають неповноцінно й недалекоглядно.
Конкуренція в світі відбувається сьогодні й на рівні цінностей в тому числі, але чи готова Україна до такого стану? За допомогою привнесення цінностей ззовні і спроб прищепити їх у нашій дійсності, ми, найшвидше, ми підемо на «смітник історії».
Найбільш точно цю ситуацію ілюструє Зигмунт Бауман, говорячи, що ми летимо в літаку без пілота в аеропорт, будівництво якого знаходиться на етапі узгодження проекту.
Читайте також:
Нам бы дотянуться до Рождества... Светские, но не политические мысли