Головна » Дослідження » Глобалізація » Між трагедійністю і фарисейством – доля та спадок пострадянської інтелігенції

Між трагедійністю і фарисейством – доля та спадок пострадянської інтелігенції

31.07.2021
4887

Пасько Ігор Трохимович

Трагічний парадокс нашого суспільства, що в переддень третього тисячоліття, а не на світанку історії, майже в центрі Європи, а не десь в савані чи джунглях, масовий обиватель, незалежно від статі і віку, навіть тихенький, благенький і анемічний, психологічно завжди готовий до застосування зброї як гаранта найвищої справедливості, а смертну кару вважає апофеозом справедливого ладу. І сорому не ймуть, і навіть не ніяковіють. У той час, як у Західній Європі агресивність і кровожерливість, якими б високими намірами вони не виправдовувались, вважаються соціальною патологією, тому лежать поза правом і блокуються вже на рівні міжіндивідуальної етики та суспільної моралі. У нас все навпаки. Цей феномен може бути кваліфікований як синдром революційної справедливості і законності – атрибут комуністичної ментальності. Він не згинув і навіть не причаївся. Традиції мертвих тяжіють як страхіття над притомністю живих.
[Витоки цього феномену треба шукати в пізньому СРСР, тоді] разом зі страхом поступово зникла й повага до держави. Замість психології раба постає психологія добре закамуфльованого паразита… Залишилась тільки її сакральна форма. Вона дійсно священна. Знову, як і раніше, істинним виголошується те, що говорить партія і влада. Але тепер вже всі знають - це тільки слова, за якими ховається інтерес владної еліти. Це була смерть комуністичної релігії. Вперше в історії наше суспільство стає справді атеїстичним.
Сеньйор і васал, як директор заводу і голова колгоспу, – всі вони не є власниками, а лише посідачами при землі чи інших засобах виробництва. І посаду вони отримують на певних умовах служби, їхні права завжди обмежені і застережені єдиним справжнім власником – державою. Відносини власності в цих суспільствах – це передусім відносини влади і підданства, панування і підкорення. Справжня приватна власність формується лише в процесі перетворення головної умови середньовічного виробництва - землі, - в об'єкт купівлі і продажу, тобто в товар.
Трагедійність і фарисейство - неодмінні супутники тоталітаризму. Тут людина практично позбавлена вибору, точніше, вибір за неї робить суспільство. Але то є так лише зовні. А внутрішнє людське єство, звичайно, має власну думку. І горе особистості, якщо її внутрішній вибір не збігається з суспільними нормами, взірцями та ідеалами. Перед людиною, котра попри все знаходить в собі моральну та інтелектуальну потуги здійнятися до рівня особистості, лишаються дві земні дороги. Перша – дисидентська, дорога терпіння, на якій система, в ім'я власного самозбереження, буде її нещадно знешкоджувати. Друга - фарисейська, дорога пристосування, відома тим, що на ній завжди думають одне, говорять друге, чинять третє. Котра з них є правою, знає один Всевишній, бо є не завжди герої правими, а фарисеї є не завжди неправими. Але і перші, і другі мусять сплачувати за все ментальною роздвоєністю і вартісною амбівалентністю, відчуттям трагічного розламу і браку засобів його подолання.
Практичним аспектом такого усвідомлення є те, що обиватель апріорно виправдовує себе, скасовує свої гріхи і видає сам собі індульгенцію. Зате він звинувачує всіх інших в усіх гріхах і вадах. Він вимагає від суспільства справедливості і милосердя, впевнений, що серед неправедного світу він має повне право на неправедність. Його супроводжує ілюзія, що, якби інші були праведниками, він був би першим серед них. А втім, щось від правди тут є.

 

 

Читайте також:

Про трагічну свободу російської екзистенції

Про різницю між філософією Маркса і філософією Леніна