Головна » Дослідження » Глобалізація » Місто в оновленому Всесвіті: космічна урбаністика Томмазо Кампанелли

Місто в оновленому Всесвіті: космічна урбаністика Томмазо Кампанелли

11.01.2020
555

У передмові до радянського видання «Міста Сонця» Томмазо Кампанелли (1602 р.) історик В’ячеслав Волгін пише: «Як джерело поширення комуністичних уявлень ця книга має бути поставлена поряд із «Утопією» Томаса Мора». При тому, що Волгін невисоко оцінював літературні якості твору, він визнавав його потужну риторичну силу. Але чи можна розглядати «Місто Сонця» як соціально-політичну утопію? Можливо, тут приховане щось більше? Що, як ідеться про революцію не суспільного, а космічного масштабу?

Де знаходиться Місто Сонця

Острів Тапробану, куди під час навколосвітньої подорожі змушений був зійти герой оповідання, дослідники найчастіше співвідносять зі Шрі-Ланкою чи іншим островом в Індійському океані. Це далеко від утопічних міст Френсіса Бекона та Йоганна Валентина Андрее, але острів так само відомий з античних часів, як і Атлантида.

Місце незвичайне, що налаштовує нас на утопічний настрій. По-перше, щоб потрапити до святої святих Міста Сонця, герою доводиться пройти через низку випробувань — подолати морську стихію, зійти на берег, пройти крізь ліс, ховаючись від туземців, і наостанок — подолати стіни семи концентричних кіл, тобто спочатку природні, а потім антропогенні перешкоди.

По-друге, саме Місто лежить посеред рівнини точно на екваторі, але при цьому — на високому пагорбі. Таким чином, воно перебуває у виключній ситуації в горизонтальній площині (екватор) та у виключній ситуації у площині вертикальній (пагорб посеред рівнини). Це ще більше його виділяє, ставить перед очима глядача як невипадковий, незвичайний зразок.

Містокосм

Місто Сонця розташоване на пагорбі та поділене на сім концентричних поясів, або кіл. Кожне коло назване на честь однієї з планет (Місяць і Сонце також тоді вважалися планетами), а між ними знаходяться міцні укріплення. Наскрізь його перетинають дві перпендикулярні дороги — за сторонами світу, герой потрапляє до міста через північну браму. Тобто місто є своєрідним відображенням Небесної сфери, із Сонцем нововідкритої геліоцентричної системи в центрі.

Надзвичайна увага до космічних явищ та астрології була властива Кампанеллі й до написання цієї утопії. Керуючись небесними знаками, зокрема, майбутнім зближенням Землі та Сонця, Кампанелла — домініканський чернець — почав проповідувати прийдешнє космічне оновлення чи кінець світу, зміну циклу, що мала відбутися в 1600 році.

Вам буде цікаво: Сакральна географія Нової Атлантиди

У це вірили й солярії, вважаючи, що Сонце щороку знижується та досягає тропіків раніше, ніж у попередньому році. Герой твору зазначає, що мешканці міста захоплюються Птолемеєм і Коперніком. Також у них надзвичайно розвинені астрономія та астрологія, і заснування Міста відбулося в чітко розрахований момент, найбільш сприятливий з астрологічної точки зору.

Тобто, Місто Сонця насправді є відображенням нової суспільної моделі в умовах оновленого Всесвіту. Сам Кампанелла, окрилений вірою в оновлення, взяв участь у невдалому калабрійському повстанні, певний час навіть очолював його та мріяв побудувати суспільний устрій, про який за кілька років, уже сидячи у в’язниці, написав у «Місті Сонця».

Релігія Міста Сонця

Піднявшись до верхнього кола, людина бачить перед собою храм, що увінчує простір Міста, водночас його освячуючи. Храм не має стін, тобто це купол на стовпах. У самому центрі знаходиться отвір, просто під яким розташований єдиний вівтар. Загалом, конструкція з отвором над вівтарем зустрічається в храмах, присвячених солярному божеству, та створює доступ для сонячних променів під час літургії. На вівтарі перебувають небесна сфера та глобус, інші астрономічні символи. Зрештою, храм представляє собою останнє, найвище коло, від якого й розходяться інші.

Місто прямо не назване християнським, тобто має власну релігію. Це виглядає природніше, ніж дивна поява віри в містах, які перебувають далеко від християнської ойкумени та не мають із нею стабільних контактів. Релігія ця монотеїстична та насправді близька до християнства, хоча Кампанелла не вигадує дивної історії про гіпотетичне хрещення мешканців Міста Сонця.

Оновлення Всесвіту мало співпасти з релігійним оновленням, реформою в суспільному управлінні та оновленням наук, тобто ситуація мала змінитися кардинально, революційно, а не еволюційно. Діти в Місті Сонця вчаться різним дисциплінам, і найбільш шанованим у суспільстві є той, хто опанував якомога більше різних наук та може застосовувати їх на благо держави. Відповідно, найвищий титул — Сонця — отримує та людина, яка має найбільше знань не лише про свою країну, але також і про інші народи, їхню історію, релігію тощо.

Публічний простір Міста Сонця

Попри те, що місто дещо нагадує фортецю, в ньому є простір і для публічного життя. Увійшовши всередину першого кола, герой бачить відкритий простір на 70 кроків від першої стіни до другої. Житлові споруди фактично прибудовані до кожної наступної стіни, залишаючи простір за попередньою придатним як до оборони, так і для прогулянок. Також для променадів виділені спеціальні галереї на половині висоти цих будівель.

Оскільки йдеться про частину оборонної стіни, то ззовні будинки не мають дверей та вікон, увійти до них можна лише із внутрішнього боку стіни, коли пройдеш ворота. Ідеться не лише про фізичну оборонну функцію — важливо також, що двері та більшість вікон спрямовані до центру міста, до храму Сонця. Відтак і погляди соляріїв зосереджені на високому та священному. Приміщення для житла розташовані на кількох поверхах та є затишними, багато оздобленими. Помешкання на верхніх поверхах мають вікна одразу на обидва кола, між якими стоїть стіна.

Нагадаємо, що місто розташоване на пагорбі, а кожне коло при цьому є рівним. Підйом відбувається під час проходження брами, всередині якої знаходяться сходи. Герой окремо зазначає, що підйом дуже легкий завдяки гарній конструкції сходів (імовірно, йдеться про своєрідний пандус).

У Місті Сонця мешканці не мають приватної власності, не прив’язані до сімей і живуть, загалом, платонівськими ідеалами. Чоловіки та жінки мають однаковий стиль одягу, тільки у жінок дещо довші плащі. До речі, так само, як і у ченців-домініканців є одяг для монастиря та для виходу на вулицю, у соляріїв є різні форми одягу для перебування всередині Міста та для виходу назовні. Разом чоловіки й жінки займаються також більшістю наук і ремесел, окрім важких робіт, які залишаються за чоловіками, та варіння сиру, яке є обов’язком жінок.

Загалом, побут і звичаї соляріїв дещо нагадують християнський монастирський побут того часу. Простір Міста Сонця так само пильно охороняється від проявів гріховності, нечистоти. Наприклад, у Місті не існує посади ката, «аби не осквернити держави». Лише за містом живуть раби, яких використовують для важких робіт, аби не псувати звичаї містян. У місті немає торгівлі, а за необхідності товари від іноземців купуються та продаються біля міських брам. За містом проходять випробовування ті, хто хоче прийняти солярне громадянство.

Техніка й освітні практики в Місті Сонця

Добре продумані технічні винаходи соляріїв постійно супроводжують опис міста. Це зокрема сходи, укріплення, підйомні брами, фонтани, астрономічні прилади, військова техніка. При цьому в місті немає транспортної інфраструктури, тоді як у сільському господарстві поза міською смугою використовуються вантажні колісниці.

Натомість солярії мають добре розвинутий морський флот, активно подорожуючи світом у пошуках нових знань і наук. Цим вони нагадують героїв утопій Бекона та Андрее, так само як і каталогізованими відомостями про різні науки, рівністю чоловіків і жінок у публічному житті, наявністю галереї портретів винахідників.

Освіта є найважливішою соціальною чеснотою в Місті Сонця, відтак супроводжує місцевих жителів постійно. Кожна міська стіна розписана картинами, що допомагають отримувати знання: математичні символи та алфавіти на першій стіні, мінерали та рідини — на другій, рослини та риби — на третій, птахи та плазуни — на четвертій, тварини — на п’ятій, ремесла та їх винахідники — на шостій.

Біля кожної стіни є спеціально навчені люди, які пояснюють усім бажаючим, передусім дітям, що зображено на малюнках. Відповідно, біля стін солярії вивчають мирські науки, а в храмі — священні. Також разом із ними вчаться діти з підкорених соляріями навколишніх міст, аби потім перенести місцеві звичаї на батьківщину.

Місто-монастир по той бік кінця світу

Отже, Місто Сонця є цікавим не тільки, і може навіть не стільки своєю соціальною утопією. Можливо, головна його принада полягає в тому, що воно відображає устрій оновленого суспільства так само, як і устрій космосу після зміни його циклів.

У зміненому Всесвіті, який символізує сама побудова Міста Сонця, має відбутися також реформа релігії, науки, суспільних практик. Місто нагадує за своїм устроєм і звичаями монастир: жителі постійно приділяють час навчанню, молитвам та праці, чітко поділяють простір на священний монастирський та профанний мирський.

Попри те, що у містян немає приватної власності, Місто Сонця є комуністичним не більш, ніж Держава Платона (спойлер — не є). Відсутність приватної власності поєднується зі складною суспільною ієрархією, що не надто нагадує класову, з рабовласництвом, високою релігійністю. Можливо, правильніше вважати це описом християнського — хай і не завжди ортодоксального — раю на Землі, ніж комуністичного світлого майбутнього.

Місто Сонця в багатьох символах відображає ідею сакрального центру — Сонце є центром Всесвіту, пагорб уособлює світову вісь, Метафізик на чолі містян також має титул Сонця. А чим далі від центрального вівтаря, тим більше недосконалим стає Всесвіт. Кожна наступна міська стіна є менш захищеною, ніж та, що всередині неї. Місто є досконалішим за околиці, а разом ця країна є досконалішою за інші країни. Так на периферії розмивається сакральний порядок, буття стає нестабільним, а люди — недосконалими.

 

Читайте також: Криза ідеології універсального розуму як виклик соціальній структурі модерну

Природа і структура класичного (домодерного) Розуму