Головна » Блоги » Метафора як засіб війни

Метафора як засіб війни

17.10.2016
7660

Однією із модних тем в сучасному соціально-політичному знанні є тема маніпуляції суспільною свідомістю. Вона набула актуальності досить давно, але її обговорення й досі не сходить зі сторінок наукових публікацій. Одним з аспектів цієї теми є сам механізм «втручання» в свідомість людини, пошук відповіді на запитання: завдяки яким мовленнєвим засобам це відбувається?

Сучасний політикум вдається до багатьох художніх засобів вираження думок та ставлення до опонентів, але «лідером» у відображенні мовленнєвої агресії, що по експоненті виростає в сучасному політичному просторі, є метафора.

У словниках метафора визначається як «художній засіб, що полягає в переносному вживанні слова або виразу на основі аналогії, схожості або порівняння, а також слово або вираз вжитий у такий спосіб». У межах когнітивної лінгвістики метафора розуміється, з одного боку, як спосіб мислення, що полегшує рух до невідомого, оскільки дозволяє мислити його в категоріях відомого. З іншого, метафора моделює сприйняття реальності, оскільки здатна виступати в ролі механізму, завдяки якому організується сприйняття людиною світу. Отже, цей мовний засіб в когнітивному аспекті може конструювати дійсність, а це означає, що з його допомогою маніпулюють свідомістю.

Проаналізуємо, зокрема, так званий «республіканський» дискурс. Одразу хочу відзначити, що метафоризація дійсності в ОРДЛО більш ефективна, оскільки вдаватись до аналітичних роздумів немає часу, та і не варто. Раціоналізація суспільства, осмислення засад його існування – це ворог тоталітарного суспільства, а в ОРДЛО відбувається планомірне формування саме такого типу соціуму. Треба підтримувати «зовнішній лоск життя», а не думати про реальній стан речей. Образність мислення плюс візуалізація надає більших результатів для прийняття реальності як бажаної, для формування образу ворога та окреслення кола друзів.

Навіть поверховий погляд на шпальти газет «Новороссия», «Голос республики», «Харцызские вести», «Донецкая республика», «Вечерняя Макеевка» дозволяє зробити висновок, що серед назв статей переважають метафори.

Ось, наприклад, стаття Олени Геллер «Ожившая мечта», де авторка наголошує на тому, що «ДНР» – це одвічна велика мрія жителів Донбасу. А далі такі назви: «Украина – это Германия 30-х годов», «Год прошел как сон пустой», «Секта украинствующих», «Государству Украина закон не писан», «Гривна делает подножку, рубль подставляет плечо», «Десять заповедей, которые превратили Украину в Руанду» («Павлик Морозов из Одессы», «Украина не Россия, Украина – Руанда», «Революция африканского достоинства», «Манифест хунты»), «Киев послал Донецку мягкий знак», «Философия блокады побеждает здравый смысл», «Пациент скорее жив, чем мертв, или кому выгодна война на Донбассе», «Мы мирные люди, но...», «Братская помощь», «На Украине будут нам завидовать», «Мы строим сильное государство», «Точка невозврата: если бы Донбасс сдался».

Отже, вже за назвами публікацій можна побачити – в якому напрямку відбувається формування суспільної думки жителів ОРДЛО. По-перше, насаджується ненависть до України, а політичні та економічні огріхи українського керівництва інтерпретуються як катастрофічні. Якщо перебувати тільки в медіа-просторі самопроголошених республік, то складається враження, що в Україні життя скоро зупиниться, тому запитання «як ви там живете?» є абсолютно щирим.

По-друге, культивується благоговіння перед Росією, «братская помощь» не тільки у вигляді гуманітарної допомоги, але й в вигляді новітніх зразків зброї сприймається як «манна небесна». Ненависть до України компенсується любов’ю до Росії.

По-третє, наполегливо формується впевненість у правоті власного вибору («На Украине будут нам завидовать») і здатності його захистити («Мы мирные люди, но…»). Людям втовкмачується у голови, що назад не може бути повернення, що вибір зроблено остаточно і безповоротно. З іншого боку, українська влада своїми діями не спростовує ці думки, а навпаки їх підживлює. Тільки-но в суспільній думці визріває якась надія на повернення ОРДЛО в правове поле України, вона з часом згасає за браком реальних конструктивних дій влади. Проте, як і раніше, дуже сподіваюся, що «Точка невозврата» ще не настала…

Читайте також:

Мовні маневри у гібридній війні

Тоталітарне і громадянське суспільство в ОРДЛО

 
Дивитись всі блоги