Головна » Блоги » Хто з нас Айседора Дункан, або що ми відправляємо на смітник?

Хто з нас Айседора Дункан, або що ми відправляємо на смітник?

02.08.2017
3298

Сміттєва тема в нашій країні щораз спливає в новому світлі. Не тільки через Львів, який вельми наочно довів, що сучасне українське місто - це не закрита, самодостатня система, яка існує сама по собі. Львівське сміття розвозили по всій країні, рятуючи місто й людей. І не тільки тому, що перші люстратори відправляли в сміттєві баки політиків, символічно прощаючись з корупцією і очищуючи владу. Хоча латинське значення слова «люстрація» означає очищення через жертвопринесення. Якщо викидали непотрібне, то в чому тоді була жертва?

Схоже, цю жертву приносять інші українці. На звалищі опинився спосіб життя жителів східної України, як і їхнє майно. У який кут приткнути взятий в кредит холодильник, коли немає більше кутів у зруйнованому будинку? В таких умовах переоцінюється важливість речей. І тепер уже, через кілька років, рідкісний переселенець, що живе на зйомній квартирі, не запитає, купуючи предмети побуту або одяг: а може можна обійтися без цього? Куди потім все це діти, переїжджаючи?

На звалище відправляється й наша історія. І я зараз навіть не про історію, сформовану ідеологіями і політичними моментами, а просто про епохи, відображені й відбиті в міській архітектурі і пам'ятниках. Цього літа, наприклад, на засіданні сесії ЮНЕСКО в Кракові організація, що стежить за збереженням світової спадщини, в черговий раз звернула увагу на збереження екосистеми Софії і Лаври в Києві, вимагаючи припинити там забудову. Втручання в атмосферу і планування старого міста - ще й при забороні ЮНЕСКО, це свідоме його руйнування і віддання на забуття. Чи не так, до речі, чинили й бойовики Ісламської Держави, руйнуючи Пальміру? Викреслюючи з дня сьогоднішнього - викреслюють з буття.

Процес забування характерний не тільки для України. Цього літа в тюркомовному просторі соціальних медіа велися просто-таки війни через пам'ятник фольклорному пустуну Ходжі Насреддіну. Колишній улюбленець людей книжкової культури, для людей епохи Інтернет він став «немодним, з примітивним дизайном».

Сучасні забудовники бачать у зміні ставлення до місця й простору можливості для продажів, пропонуючи всілякі смарт-квартири від десяти (!) квадратних метрів. Хто б міг подумати, що крихітна квартирка героя Брюса Вілліса з популярного фантастичного фільму Люка Бессона «П'ятий елемент» може стати будинком для сучасного городянина? Наш життєвий простір не просто скорочується - а ксхлопується.

Сучасний американський еколог Джефф Вілсон став відомий після того, як поставив експеримент виявлення допустимих розмірів простору для життя, проживши рік в переобладнаному сміттєвому контейнері, на 1% від площі середньостатистичного американського будинку. «Професор зі сміттєвого бака» розробив проект мобільного модульного міні-будинку Kasita. Концепція якого: будинок - це просто продукт. Контейнер з будинком можна розмістити на ділянці землі, а можна вмонтувати в багатоквартирний каркас, можна викликати вантажний кран і переїхати разом з будинком на нове місце ... як равлик.

Епохи змінюються, змінюються й життєві настанови. Одного разу такий перехід уже вдалося схопити Михайлу Булгакову в геніальному діалозі управителів будинку і професора Преображенського. Якщо пам'ятаєте, професор хотів восьму кімнату під бібліотеку, питання стояло про ущільнення квартир, що викликало у Преображенського  шалений сарказм: «У спальні приймати їжу, в оглядовій читати, у приймальні одягатися, оперувати в кімнаті прислуги, а в їдальні оглядати. Дуже можливо, що Айседора Дункан так і робить. Може бути, вона в кабінеті обідає, а кроликів ріже у ванній. Може бути. Але я не Айседора Дункан! .. Я буду обідати в їдальні, а оперувати в операційній! »

Сьогодні ж, можливо, ми будемо вирішувати питання, чи селитися нам у сміттєві баки?

Читайте також:

Місто як суб'єкт міжнародної політики

Камо грядеши й куди йти точно не варто

 

 
Дивитись всі блоги