Хоча нормальна людина впевнена, що вільна у своїх діях і унікальна у всьому, це далеко не так. Цей процес не залежить безпосередньо ані від рівня забезпеченості,ані від рівня освіченості - купуючи одяг відомих брендів, роблячи «євроремонти», прямуючи на модні курорти або купуючи престижні авто, чоловік обплутує себе новими ланцюгами і ланцюжками глобального споживання. Не занадто в цьому сенсі відрізняється і сфера інтелектуальна. Зокрема, в Україні обговорення будь-яких важливих тем «сповзає» в русло однієї з 3-4 «теорій». Можна назвати їх парадигмами, дискурсами, ідеологіями - але саме вони є тими шляхами, які приводять людей і спільноти від деякого питання до однозначної відповіді. Ще раз підкреслю, що вважаю ці шляхи «особистими переконаннями» українців не більше, аніж «Мерседес» якогось нардепа його особистим доробком. Отже, станом на середину 2017 року ЗМІ, соц. мережі й політичні партії пропонують українцям наступний спектр переконань, до яких вони вимушено приєднуються (або їх приєднують):
Русло «патріотів». Кредо: в Україні йде війна, розв'язана агресією Росії, необхідно за будь-яку ціну здобути в ній перемогу, оскільки від цього залежить майбутнє нації. Тих, хто з цим не згоден, необхідно змусити це прийняти (військова необхідність), такі слова як «толерантність» слід забути до закінчення війни. Якщо буде потрібно, то в ім'я високої мети слід тимчасово пожертвувати демократичними правами і свободами. Українська нація формується в протистоянні з агресором, мета України - остаточний розрив з Росією (нехай навіть ціною величезних жертв). Смислові дисонанси: немає чіткої відповіді на питання, чому війна не була оголошена протягом трьох років, чому Росія напала на Україну лише «частково», а товарообіг з нею залишається визначальним для української економіки. Дана позиція пов'язана з посиленням націоналістичних тенденцій, культурним ізоляціонізмом (не тільки російська, але й західна культура загрожують українській ідентичності) і деградацією, обмеженням прав і свобод людини. «Перемога за всяку ціну» загрожує втратою територій і населення, націоналізмом і тоталітаризмом.
Русло «регіоналів». Війна є наслідком неправомірних подій зими 2013-14 років, коли був зміщений легітимний президент. Регіони, які не підтримали нову владу, були піддані репресіям, почалася АТО. У результаті бойових дій була зруйнована інфраструктура Донбасу, підірвана економіка України. У країні встановлений режим ручного управління, що дозволяє владі маніпулювати громадською думкою. Необхідно виконати Мінські угоди, дати ОРДЛО автономію і перезавантажити владу. Смислові дисонанси: не зрозуміло, яким чином «сили самооборони» ОРДЛО змогли знайти наявну у них військову потугу і яким чином зможуть співіснувати Україна і ОРДЛО після виконання Мінських угод. Дана позиція пов'язана зі збереженням і посиленням позицій Росії в Донбасі, а також визнанням помилковості тієї політики щодо АТО і Донбасу, яку вела Україна протягом трьох років. Статус тисяч і тисяч учасників АТО, волонтерів, поранених і загиблих ставиться під сумнів з усіма соціальними і політичними наслідками, що випливають із цього.
«Проросійське» русло. В Україні силами західного імперіалізму був здійснений державний переворот і розв'язана війна проти власного народу, український народ - це частина російського народу. Змістовий дисонанс: існування незалежної України не передбачається.
Формулюючи для стислості межі найбільш поширених сьогодні позицій, я хочу в першу чергу показати, що жодна з них не є безперечною. Навіть якщо забути про «третій шлях» (хоча впевнений, і у нього в Україні достатньо прихильників), а точніше перед його загрозою необхідно шукати способи консолідації зусиль хоча б тих людей, для яких існування незалежної України не ставиться під сумнів. Замість цього всі їхні сили йдуть на конфронтацію і подальше розпалювання конфлікту. Прийшов час вийти за рамки нав'язуваних способів мислення. Лише відмова від стереотипів, штампів допоможе забути про псевдозради й псевдоперемоги, почути іншого. Об'єднатися в націю.
Читайте також: