Конституція України неодноразово звертається до релігійної тематики - від абстрактного реверансу в бік Бога у преамбулі до послідовного прописування відносин держави та релігії у статті 35. Згадана стаття регулює кілька типів відносин, де релігія перетинається з державою. По-перше, в ній проголошується право кожного на свободу світогляду і віросповідання, по-друге, відокремлення церкви від держави, а школи — від церкви, а по-третє — превалювання законів і світських обов’язків над релігійними (як приклад — служба в армії). Тобто держава визнає за людиною право бути релігійною в приватній сфері, але не вітає релігійних впливів на сферу публічну, і забороняє їх у сфері державного будівництва. Хоча сама держава, попри відокремлення церкви від неї, воліє зберігати за собою право на втручання в релігійні справи, «в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей».
Разом із тим, розуміння громадського порядку, здоров'я і моральності населення змінюється з часом і в залежності від конфігурації влади в державі. Наприклад, з точки зору римо-католицьких єпископів в Україні, які випустили спеціальне послання з нагоди Дня Конституції, дії законодавця сьогодні свідчать про зміну цінностей і загрозу для Конституції в тому вигляді, в якому вона зафіксована. Центральна частина звернення звучить так: «на жаль, виникають проекти реформи Конституції, які також посягають на права людей: зокрема на шлюб як союз, який «ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка» (ст. 51), і на свободу морального й релігійного виховання дітей. Закликаємо Гаранта Конституції та представників народу у Верховній Раді керуватися принципами, висловленими у преамбулі Конституції: адже її приймали, «усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями», аби забезпечити права і свободи людини та гідні умови її життя й подбати «про зміцнення громадянської злагоди на землі України»». Така позиція властива не тільки католикам, а і Всеукраїнській раді церков і релігійних організацій, яка об’єднує найбільші та найвпливовіші релігійні центри України. Члени цієї ради також прийняли нещодавно звернення про захист сім’ї та дітей, а згодом провели марш у центрі міста, присвячений схожій проблематиці.
Отже, боротьба точиться сьогодні переважно в ідеологічній площині, і світська держава, яка пропонує суспільству ціннісні новації, отримує значний спротив із боку церковної спільноти. В цьому спротиві представники релігійних організацій значною мірою одностайні, і це робить їх все більш активним суб’єктом громадянського суспільства. Так, чимало релігійних діячів різних конфесій висловилися проти прийняття церковних законопроектів у травні, хоча ці зконопроекти безпосередньо могли зачепити інтереси хіба що однієї-двох церков. Тепер з’явився заклик ВРЦіРО припинити тиск на львівську мерію, де церковні ієрархи звертають увагу вищого керівництва держави на наступні проблеми в українському суспільстві: «безвідповідальне політиканство, спрямоване на цілковите знищення політичних опонентів, без жодного огляду на людяність і мораль; абсолютна відсутність державницької солідарності, як в межах окремих регіонів, так і всієї держави в цілому; відсутність справжньої субсидіарності, яка є однією з основних цінностей та невід’ємним елементом демократії». Вивезення сміття — аж ніяк не проблема релігійного ґатунку, і втручання церкви в цю справу свідчить про бажання релігійних діячів впливати на політичні та суспільні процеси.
Таким чином, попри конституційне розмежування держави та релігії, обидві сторони намагаються впливати на життя візаві, і якщо повноваження державних інституцій виглядають більш переконливими, то практика неодноразово демонструвала, що за умови публічної та медійної підтримки пропозиції навіть неформальних груп (однією з яких і є Рада церков) можуть впливати на внутрішню політику.
Читайте також: