Головна » Блоги » Кому вигідний церковний популізм

Кому вигідний церковний популізм

21.12.2018
3232

Останніми тижнями серед українських політиків тема релігії, релігійних цінностей та конфесійного самовизначення стала ледь не найголовнішою. Першим на ній почав будувати свою передвиборчу кампанію Президент, зробивши гасло «Віра!» одним з трьох ключових гасел на білбордах. Підкріпивши це гасло реальною участю в Об’єднавчому соборі, Петро Порошенко отримав був у соцмережах репутацію найправославнішого політика держави. Але хайповою темою зацікавилися й інші політики, зокрема й ті, які до того майже не використовували церковні гасла. Так, Юлія Тимошенко, яку підозрювали у схильності до УПЦ (МП), почала інтенсивно педалювати тему своїх дружніх зв’язків із патріархом Філаретом. Олександр Турчинов виступив у ролі консервативного WASP української політики з маніфестом проти гендерного омбудсмена. Це також дуже політично вивірений крок, адже Турчинов не асоціюється з православ’ям, а от підтягнути свій консервативний електорат у протестантському середовищі цілком може. Втім, і чимало православних його підтримали.

І от нарешті отримала нагоду продемонструвати свою принциповість у церковному питанні Верховна Рада. До того вона, переважно, лише реагувала на президентські ініціативи — як от із переданням Андріївської церкви в користування Вселенському патріархату. Але на другорядній ролі не заробити електоральних бонусів, тому на порядок денний вийшли законопроекти, які не є ініціативою Президента. Більш того, минулого разу саме за ініціативи БПП законопроекти про зміну юрисдикції та назви були відкладені з розгляду. Нині ж настав гарний момент, щоб виставити їх на обговорення знову, і один з цих законопроектів таки було прийнято 20 грудня. Важливо, що це найбільш популістський законопроект з трьох (№5309) — він не регулює справді практичних питань (хіба що окрім недопуску капеланів з цільових церков до служби в ЗСУ), не передбачає реальних санкцій до УПЦ (МП) у разі відмови його виконувати. Більш того, вже давно закладені підстави для судових позовів з боку цієї церкви, яка стверджує, що її керівний центр знаходиться саме в Києві, а де-юре перебування у складі РПЦ не підтверджується статутними документами. Набагато ефективнішим з практичної точки зору було б прийняття законопроекту №4128, який має врегулювати питання переходу громад. Але цей проект, по-перше, йде в фарватері президентської політики, а по-друге, не є настільки хайповим.

Важливо, що на законопроекті №5309 попіарилися не лише, а можливо навіть і не стільки, представники «Народного фронту», а й їхні затяті ідеологічні опоненти. Як УПЦ (МП) може отримати без реальних репресій лаври сповідництва, так і депутати Бойко, Шуфрич і Новінський отримали вінець борців за істинне православ’я. Не слід думати, що в Україні їх підтримують лише кілька маргіналів, у них є цілком реальний електорат, який лише консолідувалася завдяки цим квазірепресіям з боку Парламенту. Безумовно, корисним новий закон є і для російських пропагандистів, які вже починають використовувати його в своїй риториці, так само як і в заявах та листах до міжнародних інституцій.

Отже, передвиборча кампанія 2018-2019 може увійти в історію української політики як найбільш конфесійно заангажована. Якщо раніше предметом найпалкіших дискусій ставала мова, то сьогодні про неї згадують хіба що як про додатковий хайп для старшого покоління. Лише релігійне питання може досі мобілізувати електорат миттєво та ефективно. Це не лише українська ситуація, в усьому світі релігійна мобілізація набирає обертів останніми роками. В Україні ж, за опитуваннями, Верховній Раді будуть довіряти вдесятеро більше людей, якщо вона об’єднає свої рейтинги з церковними. Тож є, за що поборотися.

Читайте також:

Україна - православна чи світська?

За порогом модерну. Релігійна природа культурної ідентичності

 
Дивитись всі блоги