Будь-яке місто може "подорожувати" в часі, змінюючись і одночасно залишаючись собою. Занепадають імперії, зникають та народжуються держави, а міста залишаються там, де їх було закладено. Людина також може подорожувати з цим містом, крізь часи та епохи, залишаючись в ньому, заглиблюючись в його різні пласти, його історію, відзначаючи, які зміни і трансформації з ним відбуваються. Цю якість міста, а також прагнення людини знайти і жити в ідеальному місці зауважив італійський письменник Італо Кальвіно і в літературній формі передав у вигляді бесід Марко Поло і Хана. Роман «Невидимі міста» розгортає перед читачем описи неіснуючих (а може просто незнаних нами?) міст, що їх відвідав мандрівник Марко Поло, а тепер розповідає бачене татарському імператорові Кубілай Хану.
У бесідах про досвід мандрівника Хан запитує у Марко Поло, куди ж вирушить мандрівник, яке місто буде найкращим? На що отримує відповідь:
«… я шматок за шматком зберу докупи досконале місто, складене з фрагментів, дотепер перемішаних із рештою, зберу його з миттєвостей, розділених інтервалами, сигналів, що хтось посилає, не знаючи, хто їх прийме. …Може, в той час, коли ми розмовляємо, воно з’являється на поверхні, розкинувшись десь на кордонах твоєї імперії; ти можеш відшукати його…».
Міські перетворення постійні. Зміни, а точніше постання нових міських практик на східних кресах ЄС, необхідність відновлювати, можливість будувати з нуля та бажання перебудовувати «скалічені ідеологією» міста в державах нової Європи збили з ритму і «старі серця Європи». У розвідці «European Transformations Between the Real and Virtua» автор пише про оновлення, якого зазнає міський простір та європейське суспільство одночасно. Про розростання бізнес-центрів та ділових кварталів; про автономізацію нових житлових кварталів, здатних задовольнити всі потреби мешканців від житлових до культурно-дозвіллєвих; про трансформацію передмість, що більше не промзони. Але так само як європейська історія не повинна перериватися, так і існування європейського міста та його елементів має зберігати безперервність. Саме на це спрямовані заходи із збереження культурної спадщини, чи національних місць пам’яті (які можуть змінюватися якісно).
Мабуть, з притаманною письменникам інтуїцією Кальвіно описав сучасні нам процеси урбаністичних перетворень. Ось наприклад, нещодавно Київ та Метрополія Великого Парижу підписали спільне Комюніке про співробітництво України та Франції задля сприяння розвитку міських агломерацій. Загалом, це зрозумілий крок в умовах тенденції міст до розростання, вбирання до меж міст приміських територій і таке інше. Але з іншого боку, це може бути кроком на шляху до вигаданого Кальвіно неперервного міста Пентесілеї, що є околицею «себе самої і центр її всюди». Зрозуміло, що вся Київська область не зможе перетворитися на один «великий Київ» з такою самою рівномірною пропозицією роботи, цін та можливостей що є суттєвим для щоденних півмільйона працівників, що їдуть «у місто» бо там є робота, а потім «з міста», бо там є житло.
Міста можуть бути прекрасними, але вони можуть бути і жахливими. У Кальвіно це спочатку окремі міста, але в кінці книги всі якості і властивості цих міст зводяться до реальності, до кожного конкретного міста, в яких живе людина тут і зараз. І тут важливо не перетворити своє життя на життя у «пекельному місті», якого так боявся Великий Хан. Марко Поло переконував Хана, що «Пекло живих, якщо таке й існує, то воно вже є тут; пекло, у якому ми живемо щодня, яке ми творимо, перебуваючи разом». Й боротися з ним можна у два способи: або розчинитися в ньому, або повсякчас, не розслабляючись ані на мить, видивлятися та оберігати все те, що пеклом не є. Це конкретний вибір кожної людини, чи стане оповідь про її життя розповіддю про огидний неприбраний простір, холодних та чужих людей і єдиний порятунок від цього – зануритися у свій смартфон-планшет й не підіймати очей.
Тільки від нас самих залежить: буде наше життя жахом чи ми будемо організовувати навколо себе придатні для щасливого життя простори.
Який варіант обираємо ми?
Якими є українські міста, якими ми їх створюємо?
Читайте також:
Самозневага українців: песимістичні думки за Донскісом та Бауманом