За В. Саварем
Кожні чотири роки Сполучені Штати або приєднуються до Паризької угоди, або виходять з неї, витрачаючи мільярди доларів на субсидії для чистої енергії або відкликаючи їх. Поки Вашингтон вагається, іноземні викиди, що сприяють глобальному потеплінню — а це переважна більшість світового обсягу — загрожують клімату планети. Настав час реально подивитися на існуючий порядок денний і розпрощатися з трьома головними омана́ми.
Цілі зі зміни клімату у світі досяжні. Насправді — ні. Узгоджена міжнародна мета Паризької угоди 2015 року обмежити підвищення середньої глобальної температури «значно нижче» 2°C до кінця століття майже напевно не буде досягнута, з огляду на те, що глобальні викиди парникових газів продовжують зростати. Так само абсолютно нереалістичною виглядає й мета досягнення нульових чистих викидів до 2050 року.
Скорочення внутрішніх викидів парникових газів у розвинених країнах має вирішальне значення. Насправді, викиди США та ЄС майже не впливають на глобальне потепління. У період з 2025 по 2100 рік на них припадатиме лише близько 10% майбутніх сукупних глобальних викидів. Водночас на Китай, а також на країни, що розвиваються і мають низький рівень розвитку — зокрема Індію, Індонезію, Бразилію та Південну Африку — припадатиме понад 80% цього обсягу.
Перехід на чисту енергію автоматично вигідний у боротьбі зі зміною клімату. Насправді, нинішній енергетичний перехід несе серйозні економічні ризики для виробників нафти й газу, зокрема і США. За поточного курсу глобального переходу до чистої енергії, Китай — як домінуючий виробник відповідних технологій — отримає беззаперечну перевагу.
Кліматичний реалізм полягає в тому, щоб прийняти реальний стан речей: готуватись до негативного сценарію зміни клімату, тиснути на країни, що розвиваються, з метою скорочення їхніх викидів парникових газів, і проводити більш розумний, прагматичний перехід до чистої енергетики.
Читайте також:
Економічне зростання не гарантує задоволеність населення
Atlantic Council: революція Трампа змінює геополітичні правила