Історія, якою ми її знаємо, склалася під час інтелектуальної гегемонії західного модерного проекту. Відповідно, на незіхідні регіони, незалежно від їхнього географічного розташування, поширювалася назва «Схід» та обов’язок принаймні намагатися наслідувати західний спосіб історичного буття. Звідси і нав’язування східним країнам західних епох, на кшталт «Середньовіччя», і спроби поєднати всі регіони світу в єдину історію, яка знаходила свій закономірний фінал у постанні західних демократій. Відтак західний модерний проект став не лише аксіологічним орієнтиром для східних країн, несучи їм демократичні цінності, технологічні досягнення та інші блага, але й еталоном історії. Можна згадати, як китайські комуністи в середині ХХ століття намагалися пристосувати формаційний підхід до історії Азії, а турецькі кемалісти разом із переходом до латинського алфавіту перевели республіку на григоріанський календар.
Перші спроби плюралістичного розгляду історії, хоча й виникли на теренах сучасного Заходу, до певної міри, були частиною альтернативних проектів. Так, філософія історії Освальда Шпенглера була свідоцтвом прагнення німецьких ідеологів віднайти місце нової Німеччини на руїнах Заходу. Роль Заходу в партикуляристських парадигмах історії була визначною, але не універсальною — тобто Захід пережив свій розквіт, а тепер переживає присмерк, так само як і інші культури чи цивілізації. Згодом у риториці націонал-соціалістів «присмерк Заходу» перетворився на «Раґнарок», а філософія історії отримала есхатологічне спрямування. Есхатологічний пафос буде притаманний і іншим альтернативним інтеграційним, або глобалізаційним, проектам, в тому числі — джигадістському проекту «Ісламської держави».
Сьогодні альтернативні проекти глобалізації пропонують країни, які не були західними, але опинилися на шляху глобалізації та експансії західного універсуму. Зокрема, йдеться про вже згаданий ісламський проект, який набув найрадикальніших рис в ідеології «Ісламської держави», а також про російський (орієнтований на православ’я) та китайський (орієнтований на конфуціанство та леґізм). Російський проект, не підкріплений дійсно глобалізаційною ідеологією, залишається якщо не регіональним, то розрахованим на специфічні категорії людей, наприклад, на російськомовну діаспору чи православні країни. Спроби церковної ієрархії поглибити спілкування з католицькою церквою були сприйняті православним середовищем Росії вельми неоднозначно. Натомість, проект «Ісламської держави» за пару років еволюціонував від іракської релігійно-політичної партизанської групи до претендента на домінування в світі, в тому числі — в західному світі, а також центру, куди з усього світу з’їхалися десятки тисяч прихильників.
В ідеології, яку просуває китайський лідер Сі Цзіньпін, історія знову починає розумітися універсально, тільки місце Заходу вже не на фініші історії. З точки зору інклюзивної моделі глобалізації, представленої в виступі Сі на Давоському форумі в 2017 році, історія людства є універсальною, це не історія окремих цивілізацій. З іншого боку, ставиться під сумнів необхідна першість Заходу в історичному процесі — якщо колись саме західні країни перебували на вістрі та гуртували навколо себе інших, то нині цю місію історія поклала на Китай. Перебирання на себе повноважень історичного суб’єкта збігається і з перебиранням повноважень еталона етики — партійні ідеологи ще у 2013 році запропонували альтернативну систему цінностей, яка також може стати універсальною. Сьогодні загроза домінування Китаю в визначенні загальнолюдських цінностей та прав людини, помножена на вихід США з Ради ООН у справах прав людини, вже гостро дискутується на західних майданчиках.
Таким чином, якщо спочатку західне бачення універсальної історії з собою на чолі було піддане сумніву в межах партикуляристських візій історичного процесу, то сьогодні різні партикулярні проекти починають претендувати на лідерство в глобальному світі та на альтернативну (інклюзивну або ще якусь іншу) глобалізацію. Відтак у них визріває альтернативне бачення історії не в сенсі партикулярного значення Заходу як суб’єкту історії, а в сенсі проголошення завершення доби Заходу та наближення доби, коли суб’єктом історії та очільником глобалізації стане інший регіон.
Читайте також: