Головна » Блоги » Карта української свідомості: від кризи до утопії

Карта української свідомості: від кризи до утопії

11.04.2016
7464

Говорячи про стан нинішньої суспільної свідомості в Україні, науковці дедалі частіше використовують такі поняття як аберантна, травматична, «розірвана», «розколота», кризова, катастрофічна свідомість. Причому масове її поширення на наших теренах відбулося ще на початку буремних 1990-х, під час масштабного геополітичного «перекроювання» світу. На думку відомого українського соціолога М. Шульги, «суспільство увійшло в смугу затяжної кризи і не може з неї вийти вже чверть століття… Вже виросло ціле покоління, що формувалось у нестабільному соціальному середовищі, в умовах розмитих норм і цінностей, з украй невизначеними життєвими перспективами».

Справедливості заради слід визнати, що в роки відносно стабільного розвитку суспільства позитивні зрушення в бік оптимістичного сприйняття світу відбувалися. Однак, ведучи мову про формування кризової свідомості в Україні, не варто забувати про факт постійного маніпулювання сприйняттям дійсності населення під час виборів різного рівня. Кандидати на державні пости часто використовують меседж: «Все погано, гірше вже немає куди…». Таким чином відбувається ще й навмисне формування кризової свідомості для досягнення політичних цілей.

Для кризової свідомості характерні стан фрустрації, тривожність, аномія, безпорадність, безвихідь, що пов’язані з крахом надій, сподівань, задумів. А найголовніше – це сприйняття власного життя як кризи. Така свідомість фіксує руйнування системи смислів, ідеалів та цінностей, самотність індивіда, його відчуженість від соціуму.

Нині кризова свідомість в Україні «набирає обертів», оскільки ті ідеали, за які боролися люди під час Революції гідності, не знайшли своєї реалізації в реальному житті. Люди прагнули змін на краще. Натомість отримали анексію Криму, війну на Донбасі, гальмування або відсутність якісних реформ, ще більше розростання корупції, стрімке падіння рівня життя більшості населення. Попри усі обіцянки «світле європейське майбутнє» поволі відкладається у довгий ящик. Пересічним громадянам треба знов вчитися жити сьогоденням, як це було в 1990-ті. Можна, безумовно, послуговуватись китайською народною мудрістю, згідно з якою «сьогодення дароване». Але, це досить важко, коли відчуваєш, що сьогодення нестерпне. За такого способу життя у людини залишається лише один крок до сприйняття свого існування як катастрофи. Кризова свідомість може «перерости» у катастрофічну, коли людина сприймає життєвий простір як непридатний до життя.

Катастрофічна свідомість є апогеєм, піком напруженості кризової свідомості. Для неї характерне не тільки особисте переживання катастрофи, яка відбулася, але й її очікування. І важко сказати, що важче і складніше для психіки людини. Така свідомість характерна сьогодні для жителів Донбасу, причому як з одного боку лінії розмежування, так із іншого, оскільки війна – це завжди катастрофа, і страждають від неї жителі як українського Донбасу, так і ОРДіЛО.

Стан катастрофічної свідомості зафіксований результатами моніторингового соціологічного дослідження Інституту соціології НАН України. Зокрема, в липні 2014 року на Донбасі політичну обстановку як напружену, критичну, вибухонебезпечну оцінювали 99 % респондентів. В інших регіонах цей показник є теж високим, але все ж таки нижчим: на Заході країни, приміром, – 90 %. Хотілося б навести приклад переживання кризово-катастрофічної свідомості рядками вірша донецької поетеси Ірини Бєлоколос, які вона написала під час дуже жорстокого протистояння в Донецьку в січні 2015 року.

Окаянные дни…Окаянные…
Словно душу из тела рвут
Мысли жесткие, чувства пьяные.
Звуки молотом в уши бьют.
Кто – за правое? Кто – за левое?
Бастионы немыслимой лжи.
Кто – за черное? Кто – за белое?
Где же истина?
Подскажи…

Назва вірша і його зміст навіюють паралелі з «Окаянными днями» Івана Буніна – нотатками, які є прикладом катастрофічної свідомості.

Окрім сплаву кризово-катастрофічної свідомості в суспільстві функціонує і проективна свідомість, основою якої є утопічний реалізм. Дуже часто наші політики нині говорять про «райдужні перспективи», не враховуючи реальні тенденції розвитку, реальний процес змін, що відбувається в суспільстві та у світі в цілому. Е. Гідденс говорить про небезпеку помилок під час проектування майбутнього та розглядає різні їх варіанти: помилки проектування, помилки оператора, непередбачені наслідки спроектованих дій розумінням соціальної довіри та соціального ризику.

Проективна свідомість – нормальний елемент суспільної свідомості, оскільки бути простим віддзеркалювачем, стороннім спостерігачем, сприймати соціальну дійсність такою, як вона є, і змиритися з цим, не влаштовує людину. Вона за своєю природою є рефлексивною, і її думка обов’язково орієнтована на майбутнє. Більше того, людина хоче розбудовувати це майбутнє, впливати на нього, конструювати. Саме тому і маємо соціальні сплески в Україні, головним гаслом яких є прогресивні зміни соціуму.

Яскравий пропагандистський характер проективна свідомість має в «Д/ЛНР». В тамтешній пресі немає жодних критичних текстів на адресу «республік». Навпаки – «хвалебні оди» всім «керівникам». Критика лунає лише на адресу України. В рази збільшилась кількість періодичних видань, а це свідчить про те, що за «душі донеччан взялися всерйоз і надовго». Щоправда, після читання такої преси відбувається «вибух мозку» і виникають сумніви в змозі адекватно сприймати реальність. Спостерігається явний дисонанс між віртуальним та реальним життям, наполегливо формується хибна свідомість.

Якщо ж повернутися до подій в Україні загалом, то іноді складається враження, що ми самі навмисно проектуємо, конструюємо кризу – і в реальності, і в свідомості. Проективна свідомість нашого суспільства має кризовий характер. Суспільство живе від однієї кризи до іншої. Чи то факт того, що дуже занурюємося в екзістенційно-плюралістичне бачення світу зі «смакуванням» своїх невдач, чи то непродуманість шляхів реалізації тих ідеалів, на які налаштовуємося, але позитивного сприйняття реальності нам не вистачає. Безумовно, зараз, коли країна в війні, важко говорити про щасливе майбутнє. Але всі війни колись закінчуються, і треба налаштовуватись на продуктивне, конструктивне, мирне життя.

 
Дивитись всі блоги