Головна » Блоги » Камо грядеши та куди йти точно не варто

Камо грядеши та куди йти точно не варто

06.02.2017
6324

Інтеграція України в єдину державу завершена. Принаймні, один з етапів цієї інтеграції. Результат негативний. Приводом для такого твердження стала публікація одного відомого волонтера, який брав участь в доставці гуманітарної допомоги жителям Авдіївки. Суть його поста в соціальній мережі зводиться до того, що реципієнти гуманітарки - суцільна вата і потенційні сепаратисти. І Бог би з ним, з волонтером і його думкою, якби не тисячі коментарів, які схвалюють і виправдовують такий погляд на громадян України, які живуть на підконтрольній території. Коментарів, просякнутих ненавистю, безсиллям, відчаєм.

Тому що хтось же повинен бути винен в тому, що з нами сталося.
З тими, хто зробив свій вибір - хтось на Майдані, а хтось, розпродавши за безцінь майно і виїхавши з непідконтрольних територій в «континентальну» Україну. З тими, хто вірив, що знаходиться на передовій боротьби за загальнолюдські цінності і знав, що весь демократичний світ стежить за цією боротьбою і підтримує її. Хто упевнено йшов за авторитетами соціальних мереж, які довели, що Донбас зі своїм вугіллям - жорно на шиї України і попутно затаврували всіх «пособників Кремля».

Зрештою, з тими, хто просто боявся, що все це пекло з тисячами убитих і поранених, розірваними містами й розбитими житлами прийде на їх благословенні черкаські-полтавські-житомирські землі.
І раптом виявилося, що Захід підтримує нас лише частково й схильний тримати на великій відстані, що США збирається розв’язувати «кризу в Україні» разом з Росією, що без десятків ешелонів донбаського вугілля / ніч ми просто замерзнемо, а безкомпромісні вартові Фейсбуку під час тотальних злиднів під шумок купують собі елітне житло і автомобілі.

І це, дуже схоже, не тимчасові труднощі. Питання подальшого шляху для нас зовсім не пусте і не теоретичне. Йдеться про кризу парадигми, тобто бачення того, що відбулося й відбувається в цілому - з нами, країною, світом, і найближчим часом доведеться робити непростий вибір. Ми, усвідомлено чи ні, вперто йшли вперед і якщо результат виявився для когось несподіваним, важко апелювати до когось «на стороні». «Усередині» відповіді на питання «що робити?» теж не знайти: можновладцям не до цього, вони думають про вибори і рейтинги, і Бозна про що; мережеві гуру спеціалізуються на інших питаннях, НАНУ майже розігнали.

Боюся, саме тому починається пошук винних. І знову таких, до кого можна дотягтися, зірвати злість, заглушити страх. Переконати ще раз себе, що «вони - не ми».

Але, навіть стиснувши на цьому шляху коло своїх до точки, відповіді ми не отримаємо.

Читайте також:

Рейтинг нездійснених надій України

Нас неможливо збити зі шляху, тому що ми не знаємо, куди прямуємо

 
Дивитись всі блоги