Однією з фундаментальних проблем, що впливають на якість експертних оцінок і, відповідно, на рівень довіри до останніх, є проблема надійності інформаційної бази для аналізу. Найчастіше наукова спільнота робить свої прогнози щодо розвитку ситуації шляхом «ворожіння на кавовій гущі». Ніхто не применшує цінності думки експертів, однак суб'єктивні інтуїції набувають значно більшої ваги, якщо вони підкріплюються даними статистики та соцопитувань. У цьому випадку мінімізується (хоч і не зникає) маніпулятивна складова, яка присутня в більшості таких оцінок. Спокуса підмінити наукові оцінки ідеологемами, свідомо чи несвідомо сприяючи міфотворчості, не зникне ніколи. Соціологія ж розкриває таємні пружини механізмів, які діють в соціальному просторі і на які потрібно вчасно реагувати владі з тим, щоб запобігти або попередити небажану ситуацію. Щоправда, висновки і рекомендації експертів далеко не завжди реалізуються, оскільки те, що не збігається з інтересами правлячої еліти, не береться і не визнається.
У відкритому доступі циркулюють звіти емпіричних соціологічних досліджень, проведених організаціями, науковий авторитет і визнана репутація яких дозволяє з довірою ставитися до їх висновків і результатів. Зокрема, одним з таких якісних досліджень вважається щорічний моніторинг Інституту соціології НАН України. У минулому році він називався «Українське суспільство - 2016 (Думки, ОЦІНКИ та умови життя населення України)».
Центральним моментом, на якому фокусувалася увага соціологів, залишається ставлення до подій на Донбасі. Воно й зрозуміло, адже третій рік суспільство «занурене» в конфлікт: хтось воює, хтось став волонтером, хтось переселенцем - і всі переживають за майбутнє України. Найчастіше громадяни або підтримують пропрезидентський дискурс, або займають по відношенню до нього критичну позицію. Порівняння результатів моніторингу 2015 і 2016 років дозволяє виявити динаміку змін поглядів прихильників обох точок зору.
Своєрідним лакмусовим папірцем залишається проблема класифікації характеру конфлікту на Сході: чи це агресія Росії, чи це громадянська війна? Відповідаючи на запитання: «З ким сьогодні воюють українські силові структури на Донбасі?» Респонденти і в 2015, і в 2016 роках віддали перевагу варіанту відповіді: «з найманцями (місцевими та іноземними, які воюють за гроші), яких підтримує Росія». Більше третини 36,7 / 36,5% (жирним виділені дані за дані за 2016 рік) опитаних погодилися з цим варіантом. На другому місці, відповідно, 15,9 / 18,4%, стоїть відповідь: «з місцевим ополченням, яке фінансується і озброюється Росією». Зауважимо, що досить великий відсоток українців не може відповісти на це питання – 19,3 / 20,9%. Очевидно, що значна питома вага «необізнаних» пов’язана з суперечливою інформацією, яка подається в українських і російських мас-медіа. На 4,5% зменшилася кількість респондентів, які вважають, що українці воюють з регулярною російською армією: якщо в 2015 їх було 17,4%, то в 2016 - 12,9%. Невеликий відсоток голосів набрали відповіді «з місцевим ополченням, чинним самостійно» (4,3 / 4,1%), і «з місцевим ополченням та іноземними добровольцями, які діють самостійно» (6,4 / 7,2%).
Як бачимо, масово українці не особливо відрізняють місцевих та іноземних найманців, що фінансуються Росією, в результаті чого маємо такий собі софістичний прийом - не громадянська війна, але і не агресія, або і те, й інше разом.
Оцінюючи перспективи вирішення конфлікту, респонденти висловлювалися за той чи інший сценарій, який вони готові прийняти. У 2016 році на 3,4% зросла кількість голосів (з 18,9 до 22,3%) тих, хто вважає за необхідне «визнати за ДНР і ЛНР право на незалежність і почати переговори щодо їх особливого статусу». Навпаки, зменшилася на 4,7% в порівнянні з минулим роком число (з 22,4 до 17,7%) бажаючих «проводити економічну й територіальну блокаду непідконтрольних територій до їх повернення». До нашим громадян поступово приходить розуміння того, що там теж живуть люди і вони є заручниками існуючої ситуації. Зменшилася кількість бажаючих «продовжувати бойові дії до повернення під контроль всіх територій на Сході України» з 18,4 до 13,9%. Майже на тому ж рівні залишилося співвідношення бажаючих «відокремити ДНР і ЛНР від України, відмовитися від цих територій» (14,5 і 14,7%). І, як в попередньому питанні, величезна кількість опитаних зізналися, що вони «не можуть відповісти». Їх відсоток зріс в порівнянні з попереднім роком на 7,2% (з 22,5 до 29,7%).
Хоч до війни населення України і звикло, однак, кількість людей, які не бажають воювати, в цьому році зросла на 9,2%. Відповідаючи на питання: «Чи готові Ви зі зброєю в руках воювати за повернення території ДНР / ЛНР під контроль України», найбільша кількість респондентів зізналися, що ні вони самі, ні їхні родичі, друзі, знайомі не готові (42,9 і 52, 1%). Показники за всіма варіантами відповідей в 2016 році зменшилися в порівнянні з 2015-м:
- «готовий особисто я і мої рідні» - з 14,9 до 10,6%;
- «готові мої друзі і знайомі» - з 14,7 до 12,0%.
- «хтось з рідні / друзів / знайомих готовий, інші ні» - з 22,8 до 15,2%.
Тільки тих, яким «важко відповісти» приблизно однакова кількість з минулим роком (17,3 і 17,6%). Швидше за все, населення нашої країни поступово приходить до думки, що конфлікт не вирішити військовим шляхом і необхідно знаходити компроміси з обох сторін.
Не змінюється і ставлення українців до новоутворених «республік». Зокрема, на питання: «Якщо в Україні буде проводитися референдум щодо статусу ДНР / ЛНР, яку позицію Ви особисто підтримаєте?» Найбільшу кількість голосів набрала відповідь: залишити статус цих територій без змін - 35,1 і 34,4%. Зросла кількість респондентів, яким важко відповісти (з 22,4 до 28,0%). На 5,3% зменшилася кількість голосів, які вважають за необхідне надати цим територіям автономію в складі України (з 30,2 до 24,9%). Залишилося майже незмінним кількість респондентів (12,3 і 12,8%), які вважають за доцільне «надати цим територіям повну незалежність».
Слід зазначити, що конфлікт на Донбасі сприймається більшістю населення як другорядне і незначне для країни подія. Набагато важливіше економічні проблеми, з якими зіткнулася влада. На питання про те, «Що заважає владі реалізовувати реформи?» На першому місці в 2016 році стоїть відповідь «небажання олігархів відмовитися від надприбутків» (60,2%). Далі йдуть варіанти: «корупція» (58,7%), «небажання політичних еліт змінювати систему» (46,9%), «заважає відсутність у чиновників знань про реформи» (21,5%), і тільки 18% респондентів вказали ситуацію на сході України. Таким чином, респонденти вважають, війна не настільки критична, щоб перешкодити проведенню реформ, а заважає цьому відсутність «елітарної аскези» у наших олігархів.
Проаналізувавши отримані дані, слід зазначити незначні зміни позицій з багатьох відповідей. Це свідчить про те, що протікають на Донбасі процеси не зазнали за рік істотних змін. Більш того, більшість українців вважають цей конфлікт локальним, що не вимагає негайного вирішення, яке можна пролонгувати до кращих часів. З огляду на той факт, що в 2016 році 52,1% українців не готове воювати за Донбас, а 34,4% згодні залишити за непідконтрольними територіями існуючий статус, можна зробити висновок про бажання значної частини населення заморозити конфлікт на довгі роки. Набагато більший інтерес у наших співгромадян викликають питання функціонування влади, рівня демократії та економічного становища в країні.
Читайте також: