Ідеологія — це система поглядів, що виражає установки «колективного розуму» певної соціальної спільноти, сприяє її консолідації та мобілізації на певні дії задля отримання політичних, економічних та інших дивідендів. Ідеологія — дуже потужний засіб, застосування якого формує соціальні рухи та інколи призводить до соціальних потрясінь. Які ідеології існують в Україні?
Наприклад, націонал-лібералізм (офіційна ідеологія Радикальної партії) — різновид лібералізму, що поряд з цінностями індивідуальної свободи та прав людини відстоює націоналістичні принципи — первинність нації та національних інтересів при розбудові держави та її політики. Якщо націонал-ліберали дотримуються радикального шляху, це означає, що вони нетерпимі до інших етносів та релігій. Таким чином, де-юре, націонал-ліберали можуть сприяти нагнітанню в суспільстві національної та релігійної ворожнечі.
Ще одна цікава спільнота, Національний корпус — партія, що існує з 1 січня 2017 року (утворена на базі Цивільного корпусу “Азов”) та сповідує ідеологію націонал-соціалізму. Націонал-соціалізм — різновид націоналізму, що ґрунтується не на політичному, а на етнічному розумінні нації. Тобто до «нації» зараховують лише тих, хто «біологічно» належить до певного етносу. Таку ідеологію ще називають ідеологією «ґрунту та крові». Саме таке розуміння нації було прийнято за часів Третього Рейху серед німецьких нацистів. Зрозуміло, що за такою інтерпретацією до української нації не потрапляють не лише євреї, але й росіяни, угорці, румуни, поляки та ін. До того ж кожного незручного прихильника можна звинуватити в «нечистоті» крові та позбутися в спосіб, що релевантний обставинам.
До праворадикалів, імовірно, можна віднести партії «Правий сектор», «Укроп», «Свобода», «За життя» та інших. А от з високою вірогідністю можна стверджувати, що майже всі вони отримують фінансування від українських олігархів, у кожного з яких є ще й власна «ліберальна» чи «демократична», а іноді й навіть «християнська» партія. Виходить, що в Україні досить офіційно поважні й заможні люди вкладають гроші в те, щоб підігріти суспільну ситуацію до високого градусу, а потім виписати хворому ліки у вигляді «правильних» кандидатів в депутати та президенти.
А ще у кожного з цих олігархів є власний телеканал (сайти та газети), за допомогою якого він і доводить кожну окрему особу й суспільство загалом до того градусу кипіння, після якого й гречки не потрібно, аби змусити виборців голосувати «правильно».
Може це й не було б так страшно, якби не один нюанс: серед людей, які здобули власні статки за допомогою влади (олігарх це сьогодні і означає мільярдер при владі) і поза владою, приречені на втрату не лише впливу, але й грошей – стійкі консенсуси принципово неможливі. Їхні телеканали зіграли не останню роль в усіх соціальних вибухах новітньої історії України і ведуть її звичними шляхами сьогодні.
Пам'ятайте про це, включаючи українські телеканали.
Читайте також: