Вже не вперше Католицька церква, зокрема й УГКЦ, проявляє себе під час конфлікту на Донбасі як миротворець. Звісно, Ватикану це робити простіше – нунції та легати, будучи італійцями, можуть отримати гарантії недоторканності та відвідати не лише Москву, а й Луганськ, із закликом до миру, із пастирськими та дипломатичними візитами. Натомість, Греко-Католицька Церква є не лише каменем спотикання між Москвою та Ватиканом, але й символічним подразником для представників «ДНР» через свою проукраїнську позицію.
Але на тлі візиту держсекретаря Ватикану кардинала П’єтро Пароліна до Москви пролунало й кілька важливих закликів з боку Глави УГКЦ Святослава (Шевчука). Перший був адресований ченцям-василіанам, яких церковний лідер закликав прямувати на непідконтрольні території Донбасу та Криму, де вони зможуть служити людям і преображатись самі в цьому служінні. Другий заклик був уже більш загальним, стосуючись не лише церкви, а й державних органів. Блаженніший Святослав озвучив його під час зустрічі з міністром із питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України Вадимом Чернишом. Глава церкви наголосив під час цієї зустрічі, що УГКЦ присутня по обидва боки лінії розмежування, опікуючись своїми вірними на непідконтрольних територіях, повідомив про плани відкрити мережу пасторальних місій навколо лінії розмежування, а також закликав сприяти внутрішньо переміщеним особам. Ще один заклик до миру на черзі — фонд «Карітас» спільно з Інститутом філософії ім. Г.С.Сковороди НАНУ днями організовує літню школу «Об’єднуючи людей заради миру».
Такі ініціативи з боку церковних ієрархів України важливі задля об’єднання суспільства, адже сьогодні воно залишається травмованим не тільки лінією розмежування на Донбасі. Розуміння необхідності встановлення миру в країні, спільної праці над спільними ідеалами, не завжди доступне політичним лідерам, ще може прийти до лідерів церковних. І хоча релігійні ініціативи не можуть зобов’язати міністрів працювати на благо країни, але принаймні в змозі щиро їх до цього спонукати. Зрештою, мир у країні залежить далеко не від самих міністрів і президентів, а й від загалу громадян, чимало з яких є вірянами конкретних конфесій, слідкують за висловлюваннями своїх ієрархів та намагаються втілювати їхні заклики в життя.
Читайте також: