Головна » Блоги » Гра слів на мінську тему

Гра слів на мінську тему

27.05.2016
15101

Прості відповіді на складні запитання стосовно Донецька і Луганська

Чи потрібно виконувати Мінські угоди? Чи йде в Україні війна? Росія – агресор? Донецька і Луганська області окуповані? Ці запитання знайшли нову актуальність після того, як Європа і вищі чиновники України заговорили про можливість скорого проведення виборів в Донецьку і Луганську.

Давайте уважно прочитаємо документи, які понад РІК ТОМУ набули статусу міжнародних норм.

17 лютого 2015 року Радою Безпеки ООН прийнята «Резолюція 2202 (2015)», яка зокрема «1. Схвалює "Комплекс заходів з виконання Мінських угод", ухвалений та підписаний у Мінську 12 лютого 2015 року (додаток І); 2. Вітає Декларацію Президента Російської Федерації, Президента України, Президента Французької Республіки і Канцлера ФРН на підтримку "Комплексу заходів з виконання Мінських угод", ухваленого та підписаного у Мінську 12 лютого 2015 року (додаток ІІ), і виражену ними в ній незмінну прихильність до виконання мінських угод».

«Декларація» Нормандської четвірки, нічого не додаючи до «Комплексу заходів» (головного документа Мінська-2), закріплює його підписами глав чотирьох європейських держав. Тим самим документ, підписаний учасниками Тристоронньої Контактної групи (Х. Тельявіні, Л. Кучмою, М. Зурабовим, а також (!!!) О. Захарченком та І. Плотницьким), набуває статусу, достатнього для розгляду в Раді Безпеки ООН. Авторитет лідерів Нормандської четвірки і Радбезу ООН легітимізує не тільки положення «Комплексу заходів», а й статус його підписантів. Кого ж представляють останні двоє з п'яти, які підписали «Комплекс заходів»? Щоб це зрозуміти, звернемося до тексту документа. У другому його пункті в якості сторін протистояння названі «українські війська» (які повинні відійти від фактичної лінії зіткнення) і (!!!) «збройні формування окремих районів Донецької та Луганської областей України» (відходять від лінії зіткнення згідно з Мінським меморандумом від 19 вересня 2014 р.). Власне, ці «збройні формування» і представляють, як можна здогадатися методом виключення, О. Захарченко та І. Плотницький. Нагадаю, що ОРДЛО зовсім не «порожній» або «невизначений» термін, інакше глави європейських держав і Рада безпеки ООН не могли б ним оперувати. Конкретним і легітимним змістом цей термін був наповнений зусиллями Верховної Ради України, яка ще 16 вересня 2014 року ухвалила Закон «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» (№ 1680-VII).

Таким чином, дуже схоже, що для світової спільноти суть Східноукраїнського конфлікту зводиться до протистояння між Україною і збройними формуваннями ОРДЛО, які визнані Україною на рівні українського законодавства і представляються О. Захарченком та І. Плотницьким. Президент України, разом з В. Путіним, Ф. Олландом і А. Меркель, підписав «Декларацію», що підтверджує все вищесказане, чим дав підстави Радбезу ООН для прийняття «Резолюції» від 17.02.2016. Можна констатувати, що риторика «для внутрішнього споживання» кардинально відрізнялася від офіційної позиції України, з усіма наслідками, що звідси випливають.

Ми повинні усвідомити, що Мінськ-2 ніколи не був внутрішньою справою України, що в його розробці та просуванні брали участь ЄС, США і ООН, тому просто відмовитися від цих домовленостей (як про це часто заявляють з телеекранів наші політики) не вийде. Якщо ми хочемо змінити стратегію виходу з військової кризи, потрібно не зволікати, а, розуміючи всю міру покладеної на себе відповідальності, шукати шляхи її зміни. Просте затягування часу і популістські заяви є лише ширмою для політичних маніпуляцій і економічних зловживань.

Читати також:

Рим-Мінськ-Київ

Досвід ПАР для Донбасу: чи звернемося до культури каяття?

 
Дивитись всі блоги