Головна » Блоги » Гібридні референдуми та розпуск ООН

Гібридні референдуми та розпуск ООН

03.10.2017
603

Непорушність державних кордонів і право націй на самовизначення не були даровані Богом від початку існування світу. Ці принципи міжнародного права сформувалися як відповідь на процеси середини ХХ століття, коли вибухнула ціла низка нових національних держав, передовсім поза межами Європи. Але сьогодні національні держави — класичний суб’єкт міжнародних відносин взірця ХХ століття — все більш зазнають загрози з боку нових проектів, із власним пасіонарним потенціалом, які не поважають принципів міжнародного права та визнаних кордонів. Іноді ці нові утворення виправдовують свої зазіхання правом народів на самовизначення, тоді як в інших випадках відверто проголошують месіанські гасла та орієнтуються на релігійно мотивовані ідеології, вбачаючи простором власної експансії весь світ.

Національні держави мають конкурентів двох типів. Деякі з нових суб’єктів намагаються зруйнувати їх кордони в своєму прагненні до розширення. Такими є наднаціональні проекти на кшталт «Русского міра», Ініціативи «Один пояс, один шлях», неоосманського проекту в Туреччині тощо. Такими ж є і хвилі мігрантів, які не визнають кордонів і користаються найменшими шпаринками, щоб проникнути на нову територію. Більш відомими транскордонними суб’єктами можна вважати, наприклад, Католицьку церкву, транснаціональні корпорації та ін. Всі вони отримали значний імпульс для розвитку через глобалізацію віртуальної реальності, яка має власні можливості для поширення ідеологій, переказу грошей та інших форм діяльності.

Але водночас виникає новий клас проектів, що спрямовані на знищення кордонів ХХ століття через згортання всередину та ізоляціонізм. До таких проектів відноситься поява релігійно-політичних анклавів у Сирії, які виникли внаслідок переселення людей з оточених територій на підконтрольні дружніми силами. До них же можна віднести внутрішніх мігрантів (ВПО), які залишаються всередині своєї держави, але розмивають її сталу інфраструктуру. До таких проектів можна віднести Брекзіт та східноєвропейський Інтермаріум, що протистоять Брюсселю та ЄС. І нарешті, до них відносимо хвилю сепаратистських настроїв, яка втілюється в вигляді референдумів у Каталонії, Іракському Курдистані, Шотландії. Сюди ж відносяться також і референдуми в Криму та на інших пострадянських територіях, інспіровані Росією. Втім, чи можемо ми однозначно говорити про те, що відповідні заходи в Каталонії чи Курдистані не мають зовнішньої інспірації? Вони так само не визнані світовою спільнотою на чолі з ООН, але так само створюють нову фактично наявну реальність, яка може тривалий час існувати і без світового визнання.

Ізоляціонізм і сепаратизм є, з одного боку, логічною відповіддю на глобалізацію. Коли межі розмиваються, разом із ними розмиваються й локальні особливості, національна та державна ідентичність, і багато хто проти такого тренду. Особливо проти нього народи, які не встигли ще насолодитися незалежністю та не отримали власної держави, і не дивно, що вони проголошують такі референдуми. В цьому контексті слід незабаром очікувати на референдуми в США, де індіанці теж досі лишаються без державності. З іншого боку, парад референдумів іде на користь глобалізаційним проектам першого типу (російському, китайському та іншим), які намагаються подолати монополію США та Заходу на регулювання міжнародних відносин. Претензії до сучасного світового порядку та принципів ООН стають все частішими, нові суб’єкти правовідносин заявляють про себе, а відтак незабаром об’єктивно постане питання про зміну принципів, про неліквідність сьогоднішніх кордонів, про здатність ООН регулювати життя світу. Отже, йдеться про природний характер процесів, чи про конспіративний, вони ведуть до зміни світової регулятивної системи, а не тільки до появи нових суб’єктів.

Читайте також:

Каталонія і Донбас

Україна in-between: Класична і альтернативні моделі глобалізації

 

 
Дивитись всі блоги