Головна » Блоги » Гібридні кордони в ХХІ столітті

Гібридні кордони в ХХІ столітті

25.04.2016
12413

Тези доповіді під час засідання круглого столу «Східноукраїнський конфлікт у дзеркалі соціально-філософської рефлексії» (21.04.2016, Вінниця)

Система міжнародного права, яка діє сьогодні та підтримується ООН, визнає в якості одного з найважливіших принципів — Принцип непорушності державних кордонів. Цей принцип забороняє державам порушувати міжнародно визнані кордони інших держав та демаркаційні лінії. Суб’єктами виконання цього принципу є держави, тоді як інші принципи обов’язкові для виконання також групами держав (наприклад, Принцип невтручання у внутрішню чи зовнішню політику суверенної держави). Разом із тим, цей принцип відповідає більшою мірою етапу розвитку міжнародних відносин 1960-х років, коли відбувалося стрімке становлення незалежних держав у світі, падіння колоніалізму, перемога секулярного західного способу життя в регіонах т.зв. «похідної секуляризації». Після 1970-х років ситуація почала змінюватися, коли з’явилися перші ідеології, що претендували на реалізацію наднаціональних проектів державотворення, зокрема, паншиїтська (а в перспективі — панісламська) ідеологія «велаят-е факіх». Згодом виникли інші інтеграційні ідеології в ісламському світі, на пострадянському просторі тощо.


На сьогодні існує кілька наднаціональних проектів, які керуються прагненнями до експансії та не звертають особливої уваги на кордони національних держав зразка другої половини ХХ століття. Важливою особливістю сьогоднішнього етапу є те, що такі проекти взяті на озброєння офіційними структурами деяких держав (серед незахідних країн можна виокремити, зокрема, Іран, Туреччину, РФ). Ігнорування принципу непорушності кордонів відбувається в цьому випадку не стільки через реваншистські настрої (хоча і це виключати не можна), а радше через переосмислення принципів міжнародного права в парадигмі наднаціональних, цивілізаційних утворень. Саме такі утворення, які не можуть обмежуватися кордонами національних держав, стають суб’єктами міжнародних відносин у ХХІ столітті. Експансія в цьому випадку відбувається не лише військовими методами, але може також відбуватися в рамках культурної, мовної політики тощо. З іншого боку, поряд із проектами, що спираються на офіційні уряди та намагаються триматися в межах міжнародного права, виникають утворення, що не визнають міжнародного права, не визнані його суб’єктами та відкрито порушують його норми (серед таких утворень найвідомішим прикладом є «Ісламська держава»).


В той час, коли національна ідентичність розмивається (навмисно чи природно), важливим стрижнем залишається релігійна ідентичність, яка є принципово ексклюзивістською та протягом тисячоліть утворює кордон між спільнотами, суттєво ускладнює асиміляцію меншин. Сьогодні все більшого поширення набуває такий тип релігійності, як контрсекулярна, характерними рисами якої є окцидентофобія, архаїзація світогляду та зневага до релігійної освіти, загострені есхатологічні очікування. Контрсекулярна релігійність мобілізує значну кількість людей на боротьбу проти секулярного Заходу та цінностей, які він породив (у тому числі — проти сучасного міжнародного права). Релігійна ідентичність не прив’язана жорстко до етнічних, державних, мовних кордонів, не залежить від громадянства, а отже слугує додатковим чинником гібридизації кордонів між спільнотами у ХХІ столітті. Новітні засоби віртуальної комунікації роблять кожну уявну спільноту потенційно глобальною, людина може ідентифікувати себе з нею, навіть жодного разу не поспілкувавшись із однодумцями вживу.


Ще одним чинником порушення державних кордонів є масова міграція, як трудова, так і пов’язана зі збройними конфліктами. Так само, як і наднаціональні релігійно мотивовані проекти, хвилі мігрантів не є класичним суб’єктом міжнародних відносин, а отже цілком очікувано зневажають принцип непорушності кордонів. Порівняно з хвилею міграції, яка відбувалася після ІІ Світової війни, сучасна хвиля ускладнюється відкритістю кордонів усередині ЄС, через що мігранти можуть відносно вільно переміщуватися Європою. З іншого боку, поява значної кількості мало контрольованих мігрантів сприяє націоналістським і сепаратистським настроям, коли місцеві мешканці намагаються відмежуватися від прибульців, поширюються право-популістські ідеології та ксенофобія. Якщо цей тип руйнування кордонів уже з’явився в Європі, то збройна інтервенція з боку наднаціональних спільнот відбувається поки лише в індивідуальному порядку, зокрема, у вигляді терактів. Разом із тим, на кордонах європейського цивілізаційного простору, в тому числі — в Україні, вже відбувається така гібридизація кордонів, оскільки контрсекулярні проекти мають тенденцію до руху в бік Європи як свого конкурента.


Таким чином, визнані міжнародним правом кордони національних держав поступово перестають відповідати сучасному порядку денному. Їх не враховують у своїх діях такі нові актори міжнародних відносин, як наднаціональні глобалізаційні проекти, віртуальні спільноти, що орієнтуються на релігійно мотивовану ідеологію, потоки мігрантів тощо. Ці групи є відносно новим явищем, і їх появу не враховують чинні стандарти міжнародного права, а отже вони не стільки є правопорушниками, скільки свідченнями того, що міжнародне право потребує допрацювання в контексті розвитку політичної ситуації. У світі вже відбувається розмивання кордонів національних держав, і в подальшому цей процес тільки набиратиме обертів, а отже потребуватиме свідомої та стратегічної діяльності як з боку урядів класичних національних держав ХХ століття, так і наддержавних інституцій на кшталт ООН.

Читайте також:

Перспективи України в контексті гібридної війни на Близькому Сході

Наслідки реалізації доктрини "русскій мир" в Україні

 
Дивитись всі блоги