Головна » Блоги » Футбол як модель держави

Футбол як модель держави

18.06.2016
9725

Після поразки від Північної Ірландії головний тренер нашої збірної М. Фоменко заявив, що такий результат став наслідком «відсутності колективу на полі», відсутності тієї самої команди, яка і повинна перемагати. За фактом маємо дві гри, чотири пропущені м'ячі, нуль забитих, дві поразки і гарантований достроковий виліт з Чемпіонату Європи.

Однак виникає логічне запитання: звідки їй узятися, цій команді? За рахунок чого повинен з'явитися цей колектив? Якщо буквально за місяць до цього один гравець збірної України, який представляє київське «Динамо» (Ярмоленко), безцеремонно, від безсилля, в неігровий час б'є ззаду по ногах іншого гравця збірної, який виступає за донецький «Шахтар» (Степаненко), після чого починається справжнє побоїще між тими, кому вже через місяць разом захищати честь країни. А щоб підкреслити і показати свою правоту, вже не на футбольному полі лунають погрози і попередження від ветерана збірної Шовковського (який мав би по-хорошому шукати шляхи мінімізації конфлікту) на адресу Степаненко: ти, мовляв, думай про свою поведінку, ти ж зараз не в Донецьку живеш, ходиш київськими вулицями, хтозна, що може трапитися. Або підлий удар ногою в спину судді іншим «збірником» Зозулею (матч «Зоря» - «Дніпро») повинен був зміцнити єдиний дух команди? В результаті від цих внутрішніх розборок постраждала вся збірна, а далі вся – Україна.

Ще більш симптоматично, що це відбувається не на порожньому місці. Збірна – це просто гарна зменшена модель всієї країни. Те ж саме відбувається на загальнодержавному рівні. Ненависть сьогодні є правилом хорошого тону практично у всіх соціальних практиках (вододіли можна знайти практично за будь-яким критерієм, наприклад, географічним – Донбас й інша Україна; історичним – ставлення до Дня Перемоги; культурним – значення Б. Хмельницького; релігійним – статус Києво-Печерської Лаври тощо). Багато з наших політиків продовжують залишатися у «вищій лізі» тільки тому, що вдало конструюють цей дискурс ненависті, налаштовуючи одну частину українців проти іншої. Практично усталеним «каноном» є те, коли одні українці зі зловтіхою і ненавистю дивляться на інших, а інші з ненавистю ж і прокляттям на перших (приклади з переселенцями, сміттєвим скандалом у Львові, регулярними закликами політиків відділити Донбас і т.д.). Влада ж не тільки нічого не робить, щоб виправити ситуацію, а навпаки – робить все можливе, щоб максимально ускладнити стан, скориставшись ним для росту (збереження) власних рейтингів.

Однак Чемпіонат Європи переконливо показав результат і фінал такої стратегії. Без єдиної консолідуючої національної ідеології ми будемо програвати змагання за змаганням. І мова йде не тільки і навіть не стільки про спортивні змагання. Не можна бути конкурентоспроможними на міжнародній арені, не маючи національної єдності. Якщо ми не почнемо (політики насамперед) об'єднувати, а не роз'єднувати націю, ми будемо мати аналогічний футбольному результат у міжнародних політичних, економічних, культурних та інших змаганнях.

Стратегію саморуйнування ми освоїли дуже успішно, може, прийшов час від неї відмовитися? Або потрібно отримати по чотири «сухих» м'ячі у власні ворота в кожній сфері, щоб почати про це замислюватися?

Читайте також:

Украдене майбутнє України?

Гра слів на мінську тему

 
Дивитись всі блоги