Після поразки від Північної Ірландії головний тренер нашої збірної М. Фоменко заявив, що такий результат став наслідком «відсутності колективу на полі», відсутності тієї самої команди, яка і повинна перемагати. За фактом маємо дві гри, чотири пропущені м'ячі, нуль забитих, дві поразки і гарантований достроковий виліт з Чемпіонату Європи.
Однак виникає логічне запитання: звідки їй узятися, цій команді? За рахунок чого повинен з'явитися цей колектив? Якщо буквально за місяць до цього один гравець збірної України, який представляє київське «Динамо» (Ярмоленко), безцеремонно, від безсилля, в неігровий час б'є ззаду по ногах іншого гравця збірної, який виступає за донецький «Шахтар» (Степаненко), після чого починається справжнє побоїще між тими, кому вже через місяць разом захищати честь країни. А щоб підкреслити і показати свою правоту, вже не на футбольному полі лунають погрози і попередження від ветерана збірної Шовковського (який мав би по-хорошому шукати шляхи мінімізації конфлікту) на адресу Степаненко: ти, мовляв, думай про свою поведінку, ти ж зараз не в Донецьку живеш, ходиш київськими вулицями, хтозна, що може трапитися. Або підлий удар ногою в спину судді іншим «збірником» Зозулею (матч «Зоря» - «Дніпро») повинен був зміцнити єдиний дух команди? В результаті від цих внутрішніх розборок постраждала вся збірна, а далі вся – Україна.
Ще більш симптоматично, що це відбувається не на порожньому місці. Збірна – це просто гарна зменшена модель всієї країни. Те ж саме відбувається на загальнодержавному рівні. Ненависть сьогодні є правилом хорошого тону практично у всіх соціальних практиках (вододіли можна знайти практично за будь-яким критерієм, наприклад, географічним – Донбас й інша Україна; історичним – ставлення до Дня Перемоги; культурним – значення Б. Хмельницького; релігійним – статус Києво-Печерської Лаври тощо). Багато з наших політиків продовжують залишатися у «вищій лізі» тільки тому, що вдало конструюють цей дискурс ненависті, налаштовуючи одну частину українців проти іншої. Практично усталеним «каноном» є те, коли одні українці зі зловтіхою і ненавистю дивляться на інших, а інші з ненавистю ж і прокляттям на перших (приклади з переселенцями, сміттєвим скандалом у Львові, регулярними закликами політиків відділити Донбас і т.д.). Влада ж не тільки нічого не робить, щоб виправити ситуацію, а навпаки – робить все можливе, щоб максимально ускладнити стан, скориставшись ним для росту (збереження) власних рейтингів.
Однак Чемпіонат Європи переконливо показав результат і фінал такої стратегії. Без єдиної консолідуючої національної ідеології ми будемо програвати змагання за змаганням. І мова йде не тільки і навіть не стільки про спортивні змагання. Не можна бути конкурентоспроможними на міжнародній арені, не маючи національної єдності. Якщо ми не почнемо (політики насамперед) об'єднувати, а не роз'єднувати націю, ми будемо мати аналогічний футбольному результат у міжнародних політичних, економічних, культурних та інших змаганнях.
Стратегію саморуйнування ми освоїли дуже успішно, може, прийшов час від неї відмовитися? Або потрібно отримати по чотири «сухих» м'ячі у власні ворота в кожній сфері, щоб почати про це замислюватися?
Читайте також: