Приблизно так описували процес зведення моста через Керченську протоку багато ЗМІ, не тільки українських. Ця думка циркулює навіть в РФ і обґрунтовується рядом академіків РАН і співчуваючими. Незважаючи на те, що безпосередньо будівництво почалося тільки в минулому році, інформкампанія «неможливо» розпочалася відразу ж після анексії.
Аргументація в цілому зводиться до невдалої спроби збудувати міст у 1944-45 роках, складної геології самого місця й відсутності коштів через санкції. Незважаючи на це в 2016 році почалося будівництво і, як можна побачити, сьогодні міст готовий наполовину. Автомобільний рух планують відкрити вже в наступному році, а повністю запустити міст збираються у 2019. Це будівництво вважається наймасштабнішим за час незалежності РФ.
У той же час ми могли б протиставити цьому будівництву свої інфраструктурні проекти, аналогічні за масштабом. Наприклад, Подільський міст у Києві – будується з 1993 року, витрачено вже 3,5 млрд гривень і за оцінками на добудову потрібно ще приблизно 400 млн доларів. Добудова цього об'єкта дозволить пустити гілку метро на Троєщину, яка вже стала аналогом чогось фантастичного. Ці два об'єкти обіцяли будувати всі, хто керував не просто столицею, а Україною. Список значущих об'єктів можна продовжувати і далі – це й Шулявський шляхопровід, і енергоблоки Хмельницької АЕС. Їх історія тягнеться десятиліттями і поки про завершення тільки говорять, як і раніше. І ми цілком могли б добудувати хоча б один з цих об'єктів, а не просто розповідати, що Керченський міст ось-ось впаде.
Адже у випадку з Керченським мостом для України насправді важливий не факт можливості / неможливості закінчити будівництво моста, а збиток, який ми отримуємо. Для будівництва моста РФ в односторонньому порядку обмежує прохід суден через Керченську протоку на 23 дні у серпні-вересні. Відповідно порти Маріуполь і Бердянськ втратять приблизно 500 мільйонів гривень (за даними Мінінфраструктури), тільки за 23 дні.
А що буде, коли міст закінчать? У Мінінфраструктури підрахували, що порт Бердянськ вже втратив приблизно 30% вантажів, у порту Маріуполь приблизно така ж сама ситуація. Після уведення моста в експлуатацію цей відсоток може збільшитися до 40%.
Висновки прості:
Ми, звичайно ж, можемо та повинні подати позов до суду, але це ніяк не вплине на експлуатацію моста, як і на допуск суден у порти.
Незалежно від того, побудують міст чи ні – гроші ми втрачаємо вже зараз. Теоретично РФ, переслідуючи політичні цілі, може повністю заблокувати азовські порти.
У той же час керівництво України могло б реалізувати хоча б один із серйозних інфраструктурних проектів і справою довести свою тезу про «прощання з немитою».
Читайте також:
Чому в Україну не заходять іноземні інвестиції або особливості української "тіні"