Головна » Блоги » Дятли клавіатури

Дятли клавіатури

26.06.2017
5464

Вже досить давно українські журналісти, обговорюючи окремих представників і стан справ у професії в цілому, доходять висновку, що журналістики як такої в Україні немає. І справа не в тому, що вона була, а потім раптом перестала бути, йдеться про те, що вона не сформувалася. Багато в чому це пов'язують з відсутністю «профспілки», тобто організації, яка елементарно могла б захистити права журналістів, при цьому забезпечивши їх неупередженість. Можливо, це й правда так. Але коли журналіст говорить, що журналістики немає – це викликає питання.

Новим витком таких міркувань стала «справа Гужви», якого офіційно звинуватили у вимаганні хабара за непублікацію матеріалів, що компрометують народного депутата. І справа навіть не в стандартних заявах «Страна.юа не читаю, Гужву колегою не вважаю, але їх діяльність засуджую», цікаво зовсім інше.

Частина журналістів раптом почала викладати в ФБ розцінки на види діяльності (опублікувати статтю, просунути блог, надрукувати інтерв'ю, зняти сюжет, провести «журналістське» розслідування, пост ЛОМа), по кожному виданню, природно, крім свого, але їхні колеги тут же доповнювали ці відомості. Розповідали вони це абсолютно спокійно і з такою незворушністю, немовби це звичайна справа. Якщо чесно, такого масового поливання один одного помиями, я не пам'ятаю, але, можливо, живу мало.

І я зараз зовсім не про моральні якості, ні. Питання в тому, що якщо ціна таких матеріалів відома, то чи точно їх цінність вище нуля? Напевно людина, яка тривалий час знаходиться в професії, може без проблем, проглядаючи стрічку новин, встановити, де чий інтерес і скільки це коштувало. Чи є сенс тоді читати написане?

Читайте також:

Бути чи мати: про прості цінності й складні перспективи України

Ще раз про гідність

 
Дивитись всі блоги