Сьогодні модно вважати, що допомога (в тому числі і фінансова у вигляді кредитів) від міжнародних партнерів, в першу чергу від США, є неймовірним благом. І навіть ті люди, які розуміють, що це певна (сьогодні тотальна) залежність, стверджують, що це не так вже й погано, адже залежимо ми від «царства добра», на відміну, наприклад, від радянського періоду, який сьогодні прийнято пов'язувати з обителлю зла. Щоправда, залишається питання: чому при наявності і навіть збільшенні цієї допомоги рівень життя простого українця тільки погіршується, а внутрішньодержавна ситуація постійно деградує?
Про що йдеться, добре знають у всіх країнах, які пережили кольорові революції або їх спроби (Лівія, Сирія, Єгипет, Ірак, Україна). При цьому офіційні представники Вашингтону неодноразово підтверджували причетність США до цих протестів. Та й без таких підтверджень всі добре пам'ятають відкриту участь іноземних політиків (Нуланд, Маккейн, Ештон) в акціях протесту на Майдані в 2013-2014 рр., а обраний президент Д. Трамп пообіцяв більше не здійснювати державних переворотів в інших країнах.
Показово, що американські політики, які відвідували київський Майдан, були офіційними особами й перебували «при виконанні» (тобто транслювали офіційне ставлення влади США до протестів в Україні). Більш того, і Нуланд, і Маккейна можна віднести до «яструбів», які займають різко агресивну позицію в просуванні американських інтересів. Зокрема, Нуланд відзначилася ще за часів війни НАТО проти Югославії (відзначена спеціальною медаллю міністра оборони США), а Маккейн був високопоставленим керівником в Національному фонді на підтримку демократії (США) - структурі, яка замінила ЦРУ в справі просування американських інтересів і цінностей за межами країни.
У зв'язку з цим, розмірковуючи неемоційно, потрібно припинити бути романтиком і усвідомити, що більшість американських інститутів, фондів, організацій покликані не «навчати» й прищеплювати демократію, а є інструментами просування американських національних інтересів зовні. Їх цілі повинні збігатися з державними цілями США, а не тієї країни, в якій вони діють (добре, коли цілі двох країн збігаються, але так відбувається далеко не завжди). Сенатор Маккейн у зв'язку з цим, напевно, навіть сам не підозрював, наскільки відверту формулу відчеканив, виступаючи в Маріуполі в переддень Нового року. «Ваша боротьба - це наша боротьба, - сказав він». Маючи на увазі, напевно, інше, проте вийшло поетично точно: ви воюєте в нашій війні (залишилося тільки додати: замість нас) за наші ж (а не за свої) цілі.
Тому пропоную відмовитися від ілюзії про існування якихось заокеанських (або будь-яких інших) «добрих самаритян», які віддають останнє задля процвітання української нації. Держави всіляко реалізовують свою зовнішню політику, сумно тільки, коли сам стаєш територією такої реалізації, а не її суб'єктом.
Читайте також: