Донецьк культурний

Чи хочемо ми чи не хочемо, подобається нам чи не подобається, але Донецьк повільно відкочується в розвитку назад. Вилизані вулиці все-таки не можуть замінити масову зупинку підприємств, яка страшна ще й тим, що безперспективне місто покинули вже тисячі фахівців, а це, найчастіше просто не дозволяє кваліфіковано перезапустити виробництво - приклад тому ДМЗ - від аварії до аварії.
Низькі ціни на соціально значущі товари не компенсують занепад самої торгівлі - тільки в цьому році закрилася вся мережа гіпермаркетів Амстор і оптово-роздрібний Міст, а доступна комуналка (з вересня подорожчали вода, квартплата і вивезення сміття) все-таки аж ніяк не стимулює будь-яке там будівництво в місті, не рахуючи кількох кіосків, по суті.
Однак, для тих, хто подібно жабі, що тоне в молоці, намагається борсатися, мінімум можливостей цілком собі ситно поїсти, є. Головне не лінуватися. А ось про духовну їжу сказати те ж саме, на жаль, не вийде. Тут від окремо взятої людини не залежить нічого. Крім крайніх заходів, як і завжди - виїхати.
Культурне життя столиці Донбасу в комі, про периферію і говорити нічого - пацієнт беззастережно мертвий.
На сьогодні зачинено два основних концертних майданчика міста - ДС «Дружба» і ДМ «Юність». Обидва вони, до речі, ще й порядком постраждали від бойових дій. Причому якщо про реконструкцію Палацу Молоді ще ходять чутки - не сьогодні, так завтра, або післязавтра, ну вже точно через рік, а максимум через п'ять, то про "Дружбу" повна тиша.
Інші сцени - оперний театр, місце елітних виступів і цирк - місце найдоступніших концертів - працюють за профілем. Плюс Драмтеатр імені Артема. І тільки.
Концерти трапляються лише під відкритим небом - парк Щербакова і пл. Леніна. Раніше стадіон Олімпійський, але щось в ньому заглохло. Це накладає і свою специфіку - безкоштовність і сезонність. Тобто культурне, можна сказати молодіжне життя міста, помирає з першим опалим листом.
І якщо спочатку Донецьк ще відвідували зірки другої величини або навіть першої, але вийшли в тираж, то нині це суцільні ноунейм, популярні або просто відомі дуже обмеженою віковою аудиторією. Причин тут, схоже, дві. Санкції і стабільне падіння платоспроможності ОРДЛО.
Відповідно і репертуар вкрай мізерний. Це тільки попса. Про танцювальні колективи - згадаємо виступ в оперному балету Сухішвілі перед війною - і мови немає.
Щось альтернативне проходить в філармонії міста, але це все-таки інше, не масове.
Абсолютно все турне артистів всіх рівнів проходять повз Донецьк. Починаючи від Рамштайна, який цілком собі міг заглянути в довоєнний Донецьк, закінчуючи Павлом Зібровим. Ніхто не може собі дозволити поставити пляму на репутації, за винятком суто комерційних проектів, розрахованих на максимально швидкий навар бабла.
Відповідно немає і місцевих відомих виконавців. Яка вже тут популярність в нашому козячому болотці. Звідки гроші на піар, запис альбомів, промо. Ці вкладення не повернути. Адже навіть всеукраїнський тур неможливий з Донецька.
Так, що самодіяльність у нас до сих пір в пошані, як завжди на першому місці дитячі колективи, які виконують класику і що-небудь на злобу дня. Дітям все можна, їх не покарають. З цього: за участь в розкручених до війни колективах, всяких там "Джерельцях" і ​​"Росинках", до сих пір йде батьківська завзята боротьба, сполучена з великими витратами на саме навчання і на костюми, які дуже дорогі. Нагорода - слава в дуже вузьких, хутірських колах і поїздка в РФ на який-небудь конкурс (а ось там можливості інші, там реально можна «вистрілити». Що, звичайно, посміхається одиницям).
Тому в культурному плані стоїть нині Донецьк на трьох непорушних досі китах, старих як і весь цей підмісячний світ - Оперному, Драм і Філармонії. Допомагають їм кітята - Макіївський ТЮГ і Ляльковий театр. І кошенята - десятки містечкових ДК, що вносять свою дещицю в культурне життя регіону.