Головна » Блоги » Десекулярні альтернативи модерна

Десекулярні альтернативи модерна

30.03.2016
7546

(Тези доповіді на VI Міжнародній науковій конференції «Соціальне прогнозування та проектування майбутнього країни: миротворення у гібридних війнах», 25 березня 2016)

Можна стверджувати, що світ вступив у новий етап глобалізації, для якого характерна втрата Заходом, можливо, останньої переваги — монополії на ціннісні та світоглядні категорії. Усвідомлення цього факту спровокувало новий виток глобальної конкуренції, тепер на рівні ціннісно-світоглядних систем та проектів глобального розвитку. Сьогодні можна впевнено говорити про щонайменше три альтернативи західній парадигмі. Перша стала надбанням світової спільноти у 2006-2008 рр. після низки заяв вищого керівництва Росії, зокрема програмної статті міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова «Россия и мир в XXI веке» (2008 р.), в якій він наголосив на необхідності “конкуренції ціннісних орієнтирів та моделей розвитку” та яка була оформлена в доктрину “русского міру”. Друга ініційована відомим “документом №9” Центрального комітету Комуністичної партії Китаю й сформульована в доповіді Сі Цзіньпіна (лютий 2014 р.), присвяченій “серцевинним цінностям” китайської культури. Про зміст третьої парадигми західний світ зміг скласти уявлення за програмними документами “ісламського Халіфату”, що просочилися у американську та європейську пресу. Хоча вказані альтернативи модерна пропонують різні форми боротьби з західною гегемонією — від стриманого опонування в китайському варіанті до більш жорсткого протистояння у російському і аж до воєнної боротьби у випадку ІД — кожна зі сформованих альтернатив відіграватиме дедалі важливішу роль в майбутньому та, можливо, каталізує формування нових ціннісно-світоглядних систем. Замість гегемонії модерної цивілізації маємо нову реальність — конкуренцію, а можливо й боротьбу різних проектів глобального розвитку.

При цьому, дуже важливою особливістю альтернативних систем-проектів є експлуатація ними незатребуваних в секулярній модерній парадигмі релігійних та традиціоналістських архетипів. Загалом, можна виокремити кілька спільних рис, властивих описаним альтернативним парадигмам: 1) принципове заперечення універсальності модерних цінностей та імперативів; 2) інтерпретація західних цінностей як інструмента підкорення та експлуатації інших культур; 3) звернення до власної історії та традицій як джерела культурних регулятивів.

Так, стосовно неуніверсальності західного способу життя та його ціннісно-світоглядних підвалин висловлювалися не лише натхненники “русского міру”, а й ідеологи китайського проекту. Наприклад, Президент Академії суспільних наук Китая, Ван Вейгуан, підкреслював, що захід навмисно, але безпідставно видає власні цінності за загальнолюдські. Насправді ж, всі ціннісні системи відносні та мають історичне походження. Що ж стосується прибічників радикального ісламського проекту, то вони взагалі відмовляють західним цінностям в будь-якому позитивному значенні.

Досить одностайні прихильники антимодерних проектів і щодо “істинного” призначення позірної універсалізації західної аксіології. З їхньої точки зору, це робиться для встановлення культурної гегемонії Заходу над рештою світу. В радикальному варіанті мова йде про американську чи сіоністську змову проти ісламського світу, в поміркованіших — про приховану боротьбу проти інших політичних систем. У Китаї прямо заговорили про культурні та економічні загрози з боку таких західних утворень, як конституційна демократія, ідея розділу трьох гілок влади, багатопартійність, загальні вибори, підпорядкування армії державі, громадянське суспільство та уявлення про права людини.

Те, що й заперечення універсальності західних цінностей, й звинувачення Заходу у використанні власних ціннісно-світоглядних установок для отримання стратегічного домінування над незахідними культурами витікають з глобальних тенденцій можна побачити, звернувшись до природи запропонованих альтернативних проектів. Всі вони формуються навколо релігійних й/або традиціоналістських цінностей та імперативів, які протиставляються модерній парадигмі і є відповіддю на виклик експансіоністському розповсюдженню секулярного погляду на світ. В російському проекті йдеться про “православну традицію”, “Святу Русь”, яка повинна стати базисом для формування традиції “цивілізаційної” або ж навіть “цивілізаційної общності”. Ісламський проект є релігійним за своєю суттю та спирається на “сунітські цінності”.

Традиціоналістське та релігійне забарвлення мають й “серцевинні соціалістичні ціннісні воззріння”, список яких було представлено у листопаді 2012 р. на XVIII з'їзді КП Китаю. Хоча звучання назв цих цінностей — багатство, демократія, гармонія, свобода тощо досить традиційно, вони інтерпретувалися в “марксистському” дусі та в “руслі китайської традиції”, згідно яких відповідальність передує свободі, обов'язок — правам, колектив стоїть вище за індивіда. В цих та подібних висловлюваннях китайських ідеологів та високопосадовців російський дослідник Олександр Ломанов вбачає реінкарнацію “моральних та соціальних цінностей раннього конфуціанства”.

Спільним знаменником цінностно-світогладних альтернатив західному способу культурного життя, на основі яких формуються власні проекти глобального розвитку, є заперечення статусу верховного судді, що належить в сьогоднішньому світі західному розуму. Західні стандарти мислення і оцінки на раціональність тих чи тих елементів інших культур відкидаються чи дуже обмежуються: для того, щоб зрозуміти моральні, прагматичні, екзистенційні особливості російської/китайської/ісламської цивілізації, треба підходити до них з тими критеріями, що були ними ж сформовані — досить закономірний результат втілення імперативу релятивізму, що набув глобального звучання!

Таким чином, формування альтернативних модерному ціннісно-світоглядних парадигм та проектів глобального розвитку — доконаний факт. Вже сьогодні Заходу треба шукати відповіді на питання, які донедавна не можна було навіть передбачити і які в межах західного розуму досить важко адекватно зрозуміти. Раніше будь-які зазіхання з боку релігійних спільнот на гегемонію світського способу життя вважалися новим варварством в силу того, що саме світський розум (в межах позитивістської картини світу) символізував авангард прогресу. Проблематизація цього аксіоматичного для західного способу буття положення, здається, ще не знайшла навіть адекватної концептуалізації: в тій філософській концептуалістиці, що існує, формування світоглядних альтернатив виглядає як певна девіація панівної системи поглядів на світ та людину — власне західної. Тому ми й не бачимо ані дискусій з цього приводу, ані спроб розібратися в тому, що відбувається. Захід з тією чи іншою інтенсивністю критикує наслідки реалізації альтернативних проектів, не наважуючись втягнутися у “війну цінностей”, надто непередбачувані результати якої можуть негативно вплинути на всі сторони конфлікту. Це пов'язано й з повної відсутністю інструментарію для вирішення конфліктів в цій “метафізичній” сфері. Тому найближчим часом проблема глобального протистояння та його негативних наслідків буде лише загострюватися.

Зі свого боку релігійні спільноти також сформували дієві механізми вирішення конфліктів різного рівня, зокрема міжнародного масштабу. Але нові ціннісно-світоглядні парадигми, хоча і пов'язані з певними релігійними традиціями, є скоріше квазірелігійними утвореннями, що використовують модерні концептуалістику та раціональний інструментарій. Це релігійно мотивовані проекти, які у способах організації культурного буття (форми виробництва та обміну, інфраструктура, побут та ін.) спираються на досягнення світської цивілізації. Тобто в цих проектах ми стикаємось не лише з десекуляризацією модерну, але й з секуляризацією “материнських” релігійних традицій, авторитет яких в нових умовах помітно обмежується — десекулярні суспільства виростають на кістках не лише світського модерну, але й його релігійних візаві. Квазірелігійні наднаціональні ідентичності, що формуються в межах цих проектів, перетворюються на нових впливових суб'єктів світової політики, діалог з якими з боку класичних націй буде досить утруднений. Можна припустити, що для протистояння цим наднаціональним спільнотам заходу доведеться замислитися над розбудовою історично і культурно фундованої альтернативи — такої собі “модерної” спільноти, що цементується власними уявленнями про світ та цінності. І на цьому шляху саме атрибутивні для західного розуму спільні історія та культура можуть стати визначальними для конфігурації такої нової спільноти.

Читайте також:

Контрсекулярність: специфіка нової релігійності

Відповідальність за буття

 
Дивитись всі блоги