Вісімдесята річниця початку ІІ Світової немовби стала каталізатором переосмислення не лише історії цієї війни, але й загалом минулого, теперішнього та майбутнього відносин між народами. Ще наприкінці серпня пролунав виступ президента Франції Еммануеля Макрона, на який в Україні звернули увагу, перш за все, через проголошену Макроном необхідність консолідувати зусилля з Росією в розбудові європейської спільноти. Втім, ця промова була значно ширшою за проблематикою, можна було б навіть сказати що вона є програмною для Франції та французького бачення Європи.
Перше, на що звертає увагу Е. Макрон, — це кінець західної гегемонії в світі, яка існувала з XVIII століття. Але на сьогодні весь світовий порядок дійшов до такого ступеню розкладу, що, за словами Макрона, «нам слід зрозуміти, що наші звички й даності більше не мають сенсу». Франція в нещодавньому минулому не була колонією, а відтак не може перекласти провину за доведення світу до такого стану на колишню метрополію. Але чимало проблем із суб’єктністю європейців, на думку Макрона, випливає з того, що Європа в численних питаннях (від озброєння до екології) залежить від рішень, прийнятих США як її стратегічним союзником. Саме недолуга політика США призвела до того, що європейські держави опинилися в кризовому стані, і самостійний пошук партнерів (серед яких — Росія, Китай, Іран) та пріоритетів може дозволити європейцям (а перш за все — французам) віднайти своє місце серед лідерів у світі.
Ініціативу з міркування щодо власної суб’єктності підхопили й інші держави, які на відміну від Франції не можуть похизуватися місцем у Великій Сімці. Третього вересня вийшло повідомлення МЗС Болгарії щодо влаштованої російським посольством акції до 75-ої річниці визволення Східної Європи від нацизму. Болгарська сторона наголосила, що крім визнання значної ролі СРСР у розгромі нацистів слід не забувати і про півстоліття червоних репресій, відмежування від решти Європи, утисків та хибної економічної політики, які прийшли на терени Східної Європи разом із радянською армією. Тому МЗС Болгарії вважає, що називати ці події «визволенням» та гучно пишатися ними російська сторона не мала б.
Не менш цікаві події відбуваються на Близькому Сході, де представники одразу кількох арабських держав почали тлумачити перебування в складі Османської імперії як окупацію. 1 вересня ліванський Президент Мішель Аун заявив: «З 1516 до 1918 — чотири століття та два роки, протягом яких Гірський Ліван жив під османською окупацією. Попри відзначеність певною автономією, його люди багато страждали, його політичний формат коливався, його площа змінювалася згідно політичної кон’юнктури». В промові знайшлося місце кривавим придушенням спроб національного визволення, державному терору Османської імперії та іншим речам, які очікувано знайшли відповідь із боку МЗС Туреччини та стали приводом для подальшого обміну різкими заявами. Турки звинуватили Ауна в безвідповідальному постколоніальному ентузіазмі, тоді як численні посадовці в Лівані підтримали свого Президента, навіть відбулася жорстка розмова з турецьким послом у МЗС Лівану.
А за кілька днів до заяви ліванського Президента стало відомо про ще одне перетлумачення історії відносин Османської імперії з завойованими країнами. Міністерство освіти Саудівської Аравії здійснило масштабні зміни в шкільній програмі з історії, замінивши розділи щодо Османського халіфату на опис османської окупації Аравії. Так само саудівці пригадали вбивства політичних і релігійних лідерів, придушення повстань, знищення цілих міст османською армією та інші злочини імперії. Так само це знайшло широкий розголос у Туреччині, де дії арабів назвали ревізіонізмом і туркофобією. Але водночас у самій Туреччині постало питання про виключення з правлячої партії одного з головних ідеологів неоосманського проекту Ахмета Давутоглу, що може свідчити про припинення політики регіональної сунітської інтеграції та про перехід до вибудовування вісі Росія-Туреччина-Іран.
Переосмислення «молодшими братами» свого місця в історії та своїх відносин із метрополіями є важливим сучасним трендом. Метрополії, які звикли відчувати себе переможцями та авторами підручників з історії, називають цей тренд реваншизмом, ревізіонізмом, туркофобією, русофобією, але не в змозі насильно змусити колишніх вассалів продовжувати дивитися на історію мірками цих старих підручників. Розрив із імперським минулим буде для них дещо болісним, але насправді може зіграти на користь імперських центрів, звільнивши їх від історичної пам’яті, яка не відповідає сучасним реаліям. Якщо Туреччина припинить мислити себе Османською імперією, а РФ — Російською імперією, вони швидше зможуть самі зрозуміти власне місце в сучасному світі та налагодити відносини з сусідами. Схоже, що США завдяки політиці Дональда Трампа вже стали на цей шлях, відмовляючись від ролі світового локомотива на користь задоволення інтересів власної держави та громадян.
Читайте також: