Свою книжку «Китайська модель» Даніел Бел, палкий прихильник китайської політичної системи, закінчує несподіваним висновком: Комуністичну партію Китаю слід було би перейменувати. По-перше, в Китаї вже мало хто вірить у перемогу комунізму, до лав КПК приймають капіталістів, ідеологія Мао істотно підкорегована. По-друге, компартія фактично є меритократичним паралельним урядом, тобто вона не бореться за владу, а радше є експертно-політичним об’єднанням, що налічує близько 90 мільйонів членів і керує майже одноосібно в державі (щоправда, останнім часом навіть у вищих ешелонах влади з’явилися представники інших партій, наприклад, міністр науки і технологій в уряді Лі Кецяна Вань Ган є представником Партії прагнення до справедливості). Нарешті, Компартія перестала бути революційною, її функціонери все частіше звертаються до минулого, до інституцій і філософії імперського Китаю, зокрема, до конфуціанства та легізму.
Разом із тим, Комуністична партія Китаю чомусь не просто досі користується сталим брендом, але й позиціонує себе як носія комуністичної ідеології, підтримує ліві комуністичні та робочі рухи по всьому світу. Одним словом, декомунізація бренду не відбувається, навіть попри фактичний відхід від класичних комуністичних цінностей. Можна знайти кілька пояснень того, чому ситуація склалася саме таким чином.
По-перше, КПК ще за життя Мао Цзедуна розірвала обійми з радянською КПРС, почавши будувати «соціалізм із китайськими особливостями». Відтак, занепад і подальше розкладання радянського соціалізму не спричинило відповідних процесів у Китаї та погіршення іміджу КПК. Навпаки, вберігши державу від розпаду в 1989 (щоправда, ціною кривавих подій 4 червня), Компартія отримала черговий мандат легітимності як ефективний керівний орган. Відповідно, подальша китаїзація соціалізму поступово призвела до ідеології «серцевинних китайських цінностей», замішаних на конфуціанській класиці.
По-друге, значна увага до заміни бренду притаманна ситуації, коли старий бренд став предметом остракізму. І, знову ж таки, на відміну від пострадянських країн на кшталт України, в Китаї КПК досі не втратила владу, тож насильницький ребрендинг ззовні майже не можливий, а ребрендинг зсередини може відбутися тільки після колапсу влади КПК, у випадку якщо колишні її члени не захочуть мати зі старою назвою нічого спільного. Відповідно, поки Компартія буде при владі, а її імідж буде достатньо стабільним, щоб не намагатися його позбутись, очікувати зміни назви не варто. Можна згадати, наприклад, ситуацію, коли велика корпорація купує завод, який випускав популярний брендовий товар (автомобілі, алкоголь, їжу і т. п.), і продовжує випускати його під старою назвою. Так само і оновлена КПК продовжує використовувати старий комуністичний бренд.
По-третє, деякі цінності, які пропагує Компартія, є цілком прийнятними для традиційного китайського суспільства, зокрема, патерналістське ставлення народу до влади, колективізм, відсутність електоральної демократичної процедури обрання найвищих ієрархів. Тому коли йдеться про китайський соціалізм, від самого початку (а особливо після смерті Мао) це не щось, що повністю копіювало б німецький чи східноєвропейський соціалізм, а радше ребрендинг старої китайської моделі влади за допомогою поширених у ХХ столітті категорій. Відповідно, КПК не є чимось чужим для китайського публічного простору, і назва нікого не вводить в оману, крім західних експертів.
Таким чином, очікувати найближчим часом декомунізації китайської публічної сфери не слід. Компартія є легітимним в очах народу органом управління, який продовжує (від певного часу – відкрито) давні політичні традиції, і доки її влада залишатиметься ефективною, а корупція і зневага до рядових членів суспільства не набуде катастрофічних розмірів, які призведуть до колапсу влади, будь-яка декомунізація залишатиметься штучним і не нагальним кроком, який тільки призведе до непотрібної дестабілізації системи.
Читайте також: