Головна » Блоги » Чи справді МВФ «затягує паски» українцям?

Чи справді МВФ «затягує паски» українцям?

05.05.2016
8314

В Україні фактично за усіх влад склалася традиція починати успішну співпрацю з МВФ, але потім переривати її, пояснюючи це турботою про населення і неготовністю піти на зниження рівня життя людей, якого, нібито, вимагає МВФ.

Зокрема, 2004 року (президент Кучма, прем'єр Янукович) програма кредитування закінчилася, практично не розпочавшись, не був виданий навіть перший транш. 2008-го (президент Ющенко, прем'єр Тимошенко) із запланованих 11 млрд SDR було отримано 7 млрд. 2010 року (президент Янукович, прем'єр Азаров) програма обірвалася після отримання 2,25 млрд з 10 млрд. Найбільш тривалою є програма, розпочата після другого Майдана (президент Порошенко, прем'єр Яценюк), однак і вона йде з постійними затримками через невиконання Україною умов кредитування. 2014 р. планувалося залучити 10,976 млрд SDR, а отримано лише 2,972 млрд; 2015-го, відповідно, 4,738 млрд з 12,348 млрд. Щоразу припинення співпраці керівництво країни пояснювало тим, що піклується про добробут простих українців. Однак, чи справді такий поганий МВФ і чи всі його вимоги зводяться до «затягування поясів» і без того бідними українцями?

У МВФ завжди була і є тільки одна обов'язкова вимога – збалансованість бюджету. Як саме це буде досягнуто, завжди питання обговорюване. Збалансованість досягається двома способами – зниженням витрат або збільшенням доходів. Зниження витрат держбюджету можна досягти погіршенням якості державних послуг або ж перекриттям схем розкрадання та неефективного використання коштів. Аналогічно і з доходами: є два напрями швидкого вирішення проблеми – більше збирати за рахунок збільшення податкового і тарифного тиску на населення та бізнес або ж зменшити втрати в ланцюжку «доходи бізнесу» – «збір податків» – «держбюджет».

Фактично, в неефективній державі (а ефективні зазвичай до МВФ не звертаються) виконання вимоги фонду про збалансованість бюджету зводиться до двох стратегій – погіршення життя населення (шляхом збільшення зборів або зниження якості держпослуг) або погіршення життя «еліт» (шляхом боротьби з корупцією). Яку стратегію традиційно обирають «еліти» – очевидно. Однак можливості цієї стратегії в Україні вже близькі до повного вичерпування.

Наприклад, для виконання вимоги МВФ про збалансованість бюджету «Нафтогазу» урядом була обрана стратегія підвищення тарифів. При цьому питання зниження витрат «Нафтогазу» навіть не піднімалося. В результаті підвищення тарифів вдалося знизити збитки «Нафтогазу» з 89 млрд грн 2014 року до 25 млрд грн 2015-го, проте кількість одержувачів субсидії в Україні зросла до 5,4 млн сімей, що становить майже третину від усіх сімей. Тобто більша частина збитків просто перенесена з однієї статті бюджету на іншу. Для поточного вирішення цієї проблеми Міністерством соцполітики задумана верифікація одержувачів субсидій (фактично, під «верифікацією», як і в випадку з вимушеними переселенцями, мається на увазі створення бюрократичних перепон для максимального ускладнення отримання субсидій). Це дозволяє частково відкласти проблему, частково загнати її вглиб, але аж ніяк не позбутися її.

Більшість провалів МВФ не тільки в Україні, а й у інших країнах виникали саме через вірно вказаний напрямок руху, але ігнорування повної корумпованості керівництва, що веде до вибору найпростіших, однак при цьому згубних шляхів для формального досягнення поставлених цілей. Утім першопричину проблеми вже почало розуміти і керівництво МВФ, позаяк на початку квітня Директор-розпорядник фонду Крістін Лагард заявила, що ключовим елементом нової програми МВФ для України повинна стати боротьба з корупцією.

Наскільки зміг засвоїти МВФ власні помилки і чи є у нього ефективні рецепти для роботи з країнами, які «ніколи не втратять шанс втратити свій шанс», можна буде судити після підписання чергового меморандуму, в якому будуть визначені цілі і маркери їх досягнення.

ЛІГА.нет

 
Дивитись всі блоги