Нормальною ознакою розвинутого демократичного суспільства є присутність у політичному просторі достатньої кількості політичних та громадсько-політичних організацій. Адже досконалість державної влади залежить від можливостей і ефективності впливу на неї громадянського суспільства через створені ним інститути, до числа яких належать й політичні партії. Українське суспільство наплодило на сьогодні їх аж 290 найменувань!
Здавалося б, ми пройшли ще одну сходинку до європейської демократії та минулого тижня обрали собі місцеву владу (органи місцевого самоврядування). Але враження від виборів, що минули, якісь неповні, ніби забули зробити якусь дію (плюнути через ліве плече, три рази підстрибнути на правій нозі). І це не лише тому, що у багатьох випадках результат відкладений до другого туру.
Справа в тому, що місцеві вибори не переконали українців, що обрані кандидати, як і партії в цілому, прагнуть кращого не для себе особисто, а для суспільства. Більшість учасників виборчої гонки вийшли на старт з одноманітними популістськими і пустопорожніми гаслами, висуваючи маловідомих кандидатів. Складалося враження, що про все було домовлено задовго до виборчої компанії і без основного гравця – українського виборця. Як тільки пролунали попередні результати, людей накрила хвиля песимізму. Однак «маємо те, що маємо».
З точки зору моралі і принциповості, українцям пишатися нічим. Сама по собі партія влади – зовсім не демократичного ґатунку. І, судячи з активності на виборчих дільницях, українці це чудово розуміють. Але українська держава повинна наближатися до еталонів демократії, тому що іншого не дано. Масове переформатування місцевих еліт свідчить про те, що вони готові пристосовуватися до нових політичних реалій, і «не забивати голову дурницями».
Приємного дійсно мало, проте через рік після парламентських виборів не повинно бути ніяких ілюзій. «Солідарність» є партією влади. Єдине призначення такої партії – розвиток і цементування вертикалі влади. Ситуація, коли після зміни режиму чиновники просто міняють «окрас», не є унікальною. Варто лише згадати, скільки теперішніх патріотів, колись були членами КПРС.
Області, а подекуди тільки обласні центри, нагадують феодальні угіддя. Результати політичної сили в тій чи іншій області безпосередньо залежать не від привабливості виборчих гасел, а від того, який олігарх за нею стоїть.
Підсумки виборів досить відверто засвідчують проблему. Лише кілька партій змогли показати по всій країні більш-менш однаковий результат. «Солідарність БПП», «Батьківщина», РПЛ і Об’єднання «Самопоміч» пройшли до місцевих рад практично у всіх областях. У той же час подекуди до місцевих рад пройшли кишенькові партії, які належать олігархам і обласним феодалам. Можливо навіть не партії, а політичні інструменти, що відстоюють інтереси одного-двох конкретних осіб.
Результат олігархічних партій різниться між областями залежно від ступеня впливу їх власників. Наприклад, політичний проект УКРОП Ігоря Коломойського домігся значного успіху у Дніпропетровській області та місті Дніпропетровську, де його підтримали 25% виборців. Інший політичний проект Ігоря Коломойського – «Відродження», переважно з колишніх членів Партії регіонів, домігся феноменального успіху в Харкові – 54% голосів мешканців міста.
В Одесі з великим відривом перемогла особиста партія нинішнього мера Труханова «Довіряй справам» – 34% голосів. Подолала п’ятивідсотковий бар’єр і особиста політсила Сергія Ківалова – «Морська партія». Все це говорить про посилення впливу на Одещині місцевих кланів.
Значним локальним успіхом може похвалитися партія клану Балог «Єдиний центр» в декількох містах Закарпаття. Її переможний хід переривається на адміністративних кордонах Закарпаття.
Вінницьку міську раду заповнить на третину своя партія «Вінницька європейська стратегія», створена, за даними сайту Vin-daily, у січні 2015 року.
Парадоксально, але факт: ратуючи за принципи чесності та прозорості, політики вперто йдуть старим шляхом, котрий до тих принципів не має ніякого відношення. На очах у громадськості провідні політичні гравці вишукують, знаходять і використовують лазівки у законі для проведення «своїх» людей і, як наслідок, закріплення своїх позицій на місцях.