Головна » Блоги » Чи стане Україна знову суб’єктом історії?

Чи стане Україна знову суб’єктом історії?

08.12.2015
7567

Україна вже чверть століття формально незалежна, але ми досі живемо в парадигмі двополярного світу, де маємо обирати, як пише експерт Тарас Мошовський, між варшавською Скіллою та московською Харибдою — тобто прилаштовуватися або до Росії, або до Європи. При цьому спроба піти від двополярності обертається не пошуком власної суб’єктності, а черговими патерналістськими пошуками. Ми шукаємо, хто б узяв нас під опіку, хто б захистив — а якщо опікуни виявляються неспроможними та відмовляються виконувати свої меморандуми, починаємо скиглити з цього приводу.

Однак, світ не є двополярним, і в ньому є місце для різних суб’єктів. Світ завжди був багатополярним, і були періоди, коли наша країна, навіть не маючи формальної незалежності, грала важливу роль на глобальній арені. Це були часи, коли Україна ще не знала, що вона молодший брат; коли Україна давала світові діячів, які ставали ректорами західних університетів, вселенськими патріархами, вчили Європу пити каву, створювали популярні в Османській імперії словники. Робота в Україні могла стати початком, серединою та вінцем кар’єри й розглядалася не як заслання, а як цілком нормальне переміщення в загальному цивілізаційному просторі. Сьогодні пропоную згадати про кількох таких діячів, яких Україна подарувала Константинополю (до Ататюрка так називався нинішній Стамбул), а через нього — історії.

Кирило Лукаріс (1572-1638) — критянин, племінник Патріарха Александрійського Мелетія, навчався у Венеції та Падуї, слухав лекції Галілея. 1594 року дядько, який був тоді місцеблюстителем Вселенського патріаршого престолу, відправив Кирила в Річ Посполиту, де той протистояв створенню Унії та наблизився до одного з найбільших православних магнатів — князя Костянтина Острозького. Кілька років Кирило працював в Острозькій академії, за деякими даними, навіть був ректором. Окрім Острога, Кирило часто бував у Львові та Вільно, не лише у церковних, але й освітніх справах. На початку XVII ст. виїхав з Речі Посполитої, незабаром став Патріархом Александрійським, а згодом — Константинопольським. Кілька разів султан відсторонював Кирила від посади, але під натиском суспільства та західних послів поновлював. Кирило як патріарх став відомим також через те, що відкрив у Константинополі типографію, й тут знову можна пригадати про його життя в Острозі, де незадовго до того зусиллями Івана Федорова виник один з перших типографських центрів на слов’янських землях.

Абуль-Бака аль Кафауї (1618-1682) — народився в Кафі (нині Феодосія) й отримав там теологічну та правознавчу освіту. Пізніше був призначений суддею в Константинополі та Єрусалимі, але між цими двома етапами повертався до Кафи, яка тоді була важливим культурним центром. Каляму цього мусульманського вченого належить відомий енциклопедичний словник Кулліят, який був поширений у великій кількості рукописних копій усією Османською імперією, а після середини XIX століття був неодноразово надрукований. Деякі дослідники порівнюють вплив Кулліята в Османській імперії зі впливом Енциклопедії Дідро в модерній Європі.

Сьогодні, коли наша країна нарешті незалежна й може працювати не на імперське, а на власне ім’я, замість того, щоб намагатися стати для когось бідним родичем, українці могли б спробувати повернути своє місце важливого культурного центра на перетині цивілізацій.

 
Дивитись всі блоги