Головна » Блоги » Чим закінчаться експерименти з історичною пам'яттю?

Чим закінчаться експерименти з історичною пам'яттю?

07.10.2016
11143

Дві події минулого тижня задали тон роздумам, які і з точки зору часу, і в смисловому плані виходять далеко за їхні межі.

Перше. На галявині перед Будинком-музеєм Максима Рильського, неподалік від Голосіївського парку невідомий мені хлопець років 20-25 природною та гарною українською мовою розповідав перед нечисленною публікою про те, що не збереглося жодного фотознімку євреїв, яких ведуть на розстріл у Бабин Яр. Крім того, я дізнався, що близько 170 тис. представників цієї національності виїхало з Києва напередодні окупації і тому розстрілювати було в взагалі-то нікого. Плюс, не знайдені залишки убитих. Висновок не потрібно було навіть озвучувати: історія Бабиного Яру – частина комуністичної (або нацистсько-комуністичної) пропаганди.

Зрозуміло, що аргументи, наведені юним агітатором, були, скажімо так, не переконливі. Весь світ облетіли кольорові фотографії Йоханнеса Хелі (зроблені 1941 року!), на яких саме київських євреїв ведуть саме на розстріл у Бабин Яр. Радянська ідеологічна машина довгі роки замовчувала страшну трагедію і тільки під тиском світової громадськості зробила Бабин Яр місцем пам'яті – монумент був встановлений лише 1976 року.

Друге. У Філармонії на честь 110-річчя від дня народження Дмитра Шостаковича пролунав його вокальний цикл «З єврейської поезії». Шостакович, який, до речі, євреєм не був, присвятив «єврейської темі» не тільки цей цикл, але і грандіозну 13-ту симфонію на вірші Євгена Євтушенка «Бабин Яр».

Чому я пов'язую ці події?

Шостакович відчув на собі всі принади життя великого композитора при дворі тоталітарних вождів. Він був гнаний і обласканий, писав «офіційні» оди Сталіну (типу ораторії «Пісня про ліси»), але в своїх головних творах – симфоніях – викривав і його, і той морок, який панував в країні. З точки зору нашої антикомуністичної кампанії, цей композитор є якимось парадоксом, так і хочеться сказати: стратити не можна помилувати.

Скільки ще таких парадоксів приготувала нам історія? Дуже схоже на те, що боротьба з комуністичною спадщиною – в силу злого умислу або непрофесіоналізму виконавців – перетворюється на чергове переписування підручників. Причому, ми практично вбиваємо історичну пам'ять щодо молодих промислових регіонів типу Донбасу, які сформувалися в сучасному вигляді 100-150 років тому. Історія переважної більшості їхніх жителів пов'язана з останніми десятиліттями царської Росії і СРСР. Нехай їх привезли (або вони приїхали самі) на українські землі, але їхня особиста, «неукраїнська», як тепер з'ясувалося, історія сьогодні перекреслюється. І оскільки людина без біографії – не людина, вони почнуть шукати (і знаходити!) своє місце в історії, написаній не в Україні. Боюся припустити, що саме в цьому і полягав план боротьби з радянським минулим.

І про зворотній бік «очищеної» української історії. Після «ампутації» значного пласту фактів, подій, особистостей (тих же Прокоф'єва, Гоголя і багатьох інших – фейсбукові активісти розширюють список до нескінченності) залишена частина вийшла дещо деформованою. Там теж, хоча б з точки зору зовнішнього світу, ми маємо сірі плями. І ось, сварячись з поляками, росіянами, євреями ми починаємо розповідати і те, і інше, і що, може, і Бабиного Яру не було. 

Ще раз – особиста історія, біографія, яка починається задовго до нашого народження, визначає те, ким ми є. На кого перетворюють українця?

Читайте також:

«Деокупація» або «Peacebuilding»?

Мовні маневри у гібридній війні

 
Дивитись всі блоги