За Р. Дреєром
Лідерка «Альтернативи для Німеччини» (AfD) Аліса Вайдель нещодавно заявила, що в Німеччині «політики бояться нас, як жодну іншу партію — і на те є вагомі причини». Цією причиною, на її думку, є те, що AfD «говорить правду» про численні кризи, які охоплюють країну. Замість того, щоб визнати власну відповідальність за проблеми, спричинені глобалістською ідеологією та авторитарним управлінським лібералізмом, німецький істеблішмент, стверджує автор, воліє демонізувати тих, хто вказує на внутрішній розкол.
Цей страх перед звичайними людьми, які висловлюють традиційні думки та емоції, призвів до того, що Німеччина опинилася в стані «м’якого тоталітаризму». І така ситуація, за словами автора, характерна не лише для Німеччини.
Раніше цього року Британський центр контролю за міграцією оприлюднив звіт, згідно з яким іноземці втричі частіше за місцевих громадян арештовуються за сексуальні злочини. А у Франції вихідні в Парижі завершилися двома ночами насильницьких заворушень, спричинених молоддю африканського та арабського походження. Унаслідок подій двоє людей загинули, сотні були поранені, а статуя Жанни д’Арк — осквернена.
Професор Девід Бец, який спеціалізується на громадянських війнах, стверджує, що щонайменше десять європейських країн перебувають під загрозою масштабного внутрішнього конфлікту. На чолі списку — Велика Британія та Франція, за ними — Німеччина і Швеція. Бец попереджає: не слід ігнорувати такі симптоми, як зневага до національних символів — адже історія вже не раз показувала, що еліти, які не розпізнали сигналів кризи, зникали внаслідок раптових і нищівних соціальних потрясінь.
Історія не є наперед визначеною, наголошує автор. Але першим кроком до вирішення кризи є її визнання.
Можливо, європейці оберуть капітуляцію і підпорядкування — так, як це зробила Західна Римська імперія перед варварськими нашестями. Але тоді лишається відкритим питання: а чи це — не найгірший можливий варіант розвитку подій?