Головна » Блоги » «Це остаточне «прощавай». Але Україна його не сказала

«Це остаточне «прощавай». Але Україна його не сказала

29.01.2018
4271

Слова Гаранта про «...зворотній відлік до незворотних змін. І це буде остаточне «прощавай» Російській імперії і слова «back in the USSR» ми будемо чути, лише слухаючи Beatles, і ніколи більше не повернемося в Радянський Союз», звичайно, звучать серйозно, але, для того, щоб кудись не повернутися, треба спочатку звідти вийти, чи не так?

Днями вийшла велике й ретельне соціологічне дослідження з міграції українців в тижневику «Дзеркало тижня», ознайомитися з яким можна на сайті видання. Для нас цікавим видався один з аспектів, а саме ставлення опитаних до того, що громадяни України працюють у РФ. Відповіді були наступними:

Якщо немає роботи вдома, то можливий заробіток в РФ – 41,9%

Яка різниця, де заробляти – 21,2%

Неприйнятно – 22,1%

Розбивка по регіонах виглядає ще цікавішою:

Захід (припустимо / неприпустимо) – 49,4 / 34,8%

Центр (припустимо / неприпустимо) – 60/21%

Південь (припустимо / неприпустимо) – 76,1 / 12,7%

Схід (припустимо / неприпустимо) – 74,5 / 16,9

При цьому 34,4% опитаних побоюються проявів ворожості в Росії, але 63% респондентів все одно вважають працевлаштування українців в Росії можливим. Статистика більш ніж промовиста.

І, розумієте, в чому проблема: такі результати вже не можна списати на «ватників» Криму і Донбасу (Крим окупований практично 4 роки, пропускний режим з ОРДЛО встановлений 3 роки тому). У той же час, з 2014 по 2017 роки, фондом «Русскій мір» в Україні було проведено 20 грантових заходів (це без урахування непідконтрольних територій), в тому числі тричі в Києві, п'ять разів в Одесі, п'ять разів в Харкові, три рази в Херсоні.

Нещодавно Семен Глузман навів у блозі свою розмову із західним дипломатом: «Ви всі в Україні безголосі. Ви все ще радянські. І в цьому всі ваші проблеми. Коли я починав свою роботу в Україні, я співчував всім вам. Зараз, їдучи, я розумію, що покидаю великий уламок СРСР. Навіть агресивний і жорстокий Путін не зміг вас розбудити ... ». І з цим складно (якщо взагалі можливо) сперечатися і ось чому.

У 1918 році з'явився ленінський план «монументальної пропаганди», декрет, яким наркому освіти пропонувалося: «У різних видних місцях ... розкидати короткі, але виразні написи, що містять найбільш тривалі докорінні принципи і гасла марксизму, також, може бути, міцно збиті формули, що дають оцінку тій чи іншій великій історичній події». До слова, а чим зараз інфокомсомол займається? І мова не про конкретну наповненність пропаганди, а про інструментарій.

Ще одним важливим аспектом плану були нові пам'ятники: «Ще важливішим за написи я вважаю пам'ятники: погруддя або цілі фігури, можливо, барельєфи, групи». Відкриття пам'ятника, на думку Леніна, мало стати маленьким святом і актом пропаганди. Можливо тому зараз перші особи держави з помпою відкривають школи і дитячі садки, а не першими влаштовують свято з відкриття каналізаційного люка, як, наприклад, у Старобільську.

І можна було б це частково нівелювати, наприклад, правами людини, доступом до правосуддя, але знову щось не виходить. Тільки днями міністр внутрішніх справ на брифінгу сказав, що «25% населення України схвалює насилля и тортури проти певної категорії злочинців». Тобто йдеться про людей, чия вина ще не доведена, але 25% українців вважає, що їх можна катувати.

Все те ж дослідження «Дзрекала тижня» показує, що «87,8% беруть участь в обранні «гальм»(респонденти самі визначали, що гальмує розвиток) для нормального розвитку країни, але лише 3,2% відчувають провину виборців в тому, що Україна гальмує в розвитку». Від більшості, на думку респондентів, як і раніше, «нічого не залежить», у нас «всі однакові», ну і коронне «ми не цього хотіли».

Читайте також:

Виновен тот, кто крикнул из ветвей...

Мы этого не хотели!

 
Дивитись всі блоги