За останні три місяці в Європі відбулося два референдуми, які прямо чи опосередковано стосуються України. І якщо на першому європейці (щонайменше голландці) сказали «ні» асоційованому членству України в ЄС, то на другому ті ж європейці (але тепер вже британці) дали аналогічну відповідь власному перебуванню в єдиній Європейській спільноті.
Тож британське волевиявлення проілюструвало декілька дуже важливих моментів (тенденцій), які не можуть не відобразитися і на українських реаліях і які точно необхідно брати до уваги, вибудовуючи національну зовнішню політику.
Перше, що звертає на себе увагу – це порівняння умов перебування в Євросоюзі Британії та будь-якого майбутнього нового члена в ЄС. Що стосується квот виробництва та продажу, монетарної політики, візової політики, ваги голосу зрештою, то Великобританія має незрівнянно кращі умови, ніж будь-хто з кандидатів. Але навіть за цих умов люди (і важливо, що рішення це приймали не політики, а прості виборці) вирішили, що вигідніше вийти з ЄС. Що ж тоді казати, наприклад, про переваги для України від перебування в ЄС, якщо ми навіть мріяти не можемо про такі ж умови цього перебування.
Друге, що важливо відзначити стосовно цього голосування. Насправді, не ЄС є безумовною ціллю для будь-якої країни. Британія своїм референдумом показує, що головним орієнтиром національної політики є не перебування будь-якою ціною в тих чи інших союзах, а вигоди національної економіки та, як наслідок, рівень та конкурентноспроможність цієї економіки й покращення життя громадян (хоча слід зазначити, що сьогодні ніхто не може точно сказати, чи отримає ці переваги Британія від виходу з ЄС). Коли твоя економіка та культура загалом є валідною на світовій арені, не головним стає питання членства, тому, мабуть, державна стратегія повинна бути спрямована на підвищення цієї конкурентноспроможності, щоб її рівень міг дозволити самостійно вирішувати, в яких об’єднаннях перебувати, а може не перебувати в жодних.
Отже, Brexit дає для України дуже важливі уроки, залишається тільки сподіватися, що можновладці їх врахують. Орієнтиром національної політики повинна бути міцна Україна, а не перебування в ЄС будь-якою ціною (сильна Україна і членство в ЄС – це не одне й теж саме). Причому ця сильна міцна Україна повною мірою згодом може стати і членом ЄС. Головне тут зрозуміти акцент: необхідно розвивати державу, виходячи з національних інтересів, а не приймати закони, аби лише ще хоч на крок наблизитися до омріяного членства, і не важливо, що від таких законодавчих ініціатив потім потерпають цілі галузі.
Інший урок полягає в ціні, яку ми платимо за цю мрію (яка може з різних обставин ніколи так і не стати дійсністю). Ми відмовилися від Донбасу, з четвертої частини власного населення зробили прекаріат, втратили половину ВВП, втричі девальвували гривню, намагаємося розірвати відносини з іншими сусідами, і все це під заспокоюючі лозунги про скоре європейське майбутнє. Але, як показує досвід британців, може не так вже воно і добре там, враховуючи, що ціну вони заплатили дедалі меншу. Може, нарешті, Україна повинна стати центром національних інтересів? А коли це міцна Україна, то швидше за все і умови членства відразу будуть іншими, вигіднішими для нас!
Читайте також: