Цікава новина днями надійшла з Англії. Там студенти Школи східних і африканських досліджень Лондонського університету збунтувалися проти вивчення філософії. Нашому брату-філософу це, звичайно, знайомо. З незрозумілих причин саме в філософії вбачають головного ворога наші чиновники й реформатори вищої освіти, дотримуючись заповіту свого попередника, Міністра освіти Російської імперії П.А. Ширинського-Шихматова, який заявив у 1849 році, що «користь від філософії не доведена, шкода ж від неї очевидна». У нас що не рік, то нововведення: то в навчальних планах курс «втратять», то години зменшать, то обов'язковий статус дисципліни скасують. Ось тільки від їх реформ загальний рівень освіченості та моральності населення України чомусь не зростає. Але це так, між іншим.
Родзинкою же студентського збурення в Лондоні стала не просто відмова вивчати праці філософів як таких, але вимога виключити з навчальної програми Платона, Декарта і Канта на підставі того, що «вони білі». Тобто хлопці підійшли до питання з расових позицій. Як зазначає Telegraph, студентський союз висловив думку, що більшість філософів в програмі мають бути африканського та азійського походження. Пропоновані темношкірими студентами новації повинні стати початком широкої кампанії, спрямованої на «деколонізацію» університету. На їхню думку, якщо й звертатися до філософської спадщини білих, то лише як виняток і з урахуванням «колоніального контексту».
Англійській професурі насилу вдається стримувати своє обурення і залишатися в рамках політкоректності. Зокрема, Роджер Скрутон в своєму інтерв'ю газеті Mail on Sunday сказав, що за вимогами студентів криється елементарне невігластво. «Не можна просто взяти й прибрати цілий пласт інтелектуальної діяльності без його дослідження. Очевидно, вони не вивчали те, що називають білою філософією», – цитує його слова ВВС.
Звісно ж, що суть проблеми полягає не в тому, що не існує в природі темношкірих філософів рівня Платона або Канта. (Передбачаю, що їхні праці припадають пилом десь на полицях в очікуванні свого читача й ми про них просто не знаємо в силу відомої європоцентристської обмеженості й культурного егоїзму білих). І навіть не в тому, що думки класиків філософії є школою логічного мислення, а логіка – це надбання загальнолюдське. Закони логіки (подібно до законів математики) не залежать від форми черепа, кольору шкіри, волосся або очей. Мене, наприклад, анітрохи не ображає, що Платон не є християнином, Декарт – француз, а німець Кант писав латиною. Дані обставини, безумовно, впливають на світосприйняття, але чи можна вважати їх достатньою підставою для того, щоб забути й не знати зовсім?
За всіма цими вимогами відкорегувати в расовому ключі університетську програму проглядається ширша проблема ефективності демократичної процедури прийняття рішень. Як відомо, принципи демократії, покликаної захистити меншість від свавілля більшості, що тимчасово прийшла до влади, вже не спрацьовують. Дві протиборчі сторони конкурують між собою до голосування, яке й повинно виявити більшість, яка приймає рішення, і меншість, яка була в опозиції. У нинішніх же умовах конкуренція точиться й після голосування. Меншість, як правило, не погоджується з перемогою більшості, висловлює претензії з приводу чистоти процедури, не змінює своїх принципів в надії колись стати більшістю. Позиції більшості й меншості немовби зрівнюються і більшість змушена рахуватися з наявністю більш-менш впливової сили, яка їй протистоїть.
Досить наочно дана ситуація простежується в політиці, де рідкісні вибори обходяться без перерахунку голосів і звинувачень у фальсифікації. Ми до цього вже звикли, це стало нормою. Наприклад, на нідерландському референдумі 0,6% від усього населення Євросоюзу поставило під питання Угоду про асоціацію України з ЄС. Brexit підриває намір інших 27 держав будувати єдине європейське майбутнє. А в США прихильники Гіларі Клінтон до сьогодні намагаються змінити ситуацію, організовуючи акції протесту під гаслом «Це не мій президент».
Однак в останні десятиліття збої в демократичних принципах вийшли за рамки виборчого процесу й спостерігаються вже і в повсякденному житті. Або, якщо хочете, політизується сама повсякденність. Влада не може не звертати уваги на рухи різного роду меншин – релігійних, етнічних, сексуальних. Але часто ця увага обертається порушенням прав більшості.
Розумним рішенням цієї колізії з «білою» спадщиною філософії було б не огульне заперечення значущості класиків, а органічне вплетення в історію світової філософської думки носіїв тих ідей, які представляють специфічні расові інтереси. Тоді більшість буде доповнено меншістю. Але чомусь міністерські чиновники обирають абсурдний шлях прямування на поводу у бунтарів. «Проігнорувати їх вимоги керівництву навчального закладу буде непросто. Як пише газета, британські університети вже попереджені про те, що їм доведеться дослухатися до думки студентів. У рамках запропонованої реформи вищої освіти уряд планує зробити задоволення студентів від навчання одним з критеріїв системи оцінювання». Загалом, знаходяться свої доводи, що виходять за рамки внутрішньої логіки навчального процесу.
Таким чином, у вимогах темношкірих студентів, як у дзеркалі, відбилися загальні тенденції західних демократій, які більше схильні загравати з активними меншинами, ніж відстоювати традиційні для більшості цінності. Ось тільки до чого це призведе – під питанням.
Читайте також: