Головна » Дослідження » Глобалізація » Алгоритми людської свідомості як прообраз формування штучної свідомості

Алгоритми людської свідомості як прообраз формування штучної свідомості

22.11.2018
3759

Білокобильський Олександр Володимирович

Білокобильський О.В., Інститут проблем штучного інтелекту МОН і НАН України, м. Київ

 

Опубліковано у: Наука. Релігія. Суспільство. – 2018. – № 1. – С. 9-12.

 

На основі авторської дефініції свідомості розроблюється схема сприйняття та усвідомлення зовнішньої інформації. Пропонується алгоритм когнітивної діяльності природної свідомості, який може стати основою для роботи над алгоритмами штучної свідомості як елементу штучного інтелекту.

Ключові слова: свідомість, штучна свідомість, штучний інтелект, когнітивна діяльність.

 

Постановка проблеми. Штучний інтелект (ШІ) сьогодні став предметом вив­чення найрізноманітніших наук, і діапазон інтересів часом настільки значний, що до­слідники можуть не розуміти один одного. При цьому необхідність координуючих міркувань на найбільш узагальненому, філософському, рівні зростає: від того, як інтерпретувати сутність людського інтелекту, мислення, свідомості, залежать пошуки в більш вузьких спеціалізованих областях.

У кожному визначенні, якої б сфери знання воно не стосувалося, присутня значна частка інтуїтивного знання – того загальновідомого змісту, який не вимагає додаткових дефініцій. Чим більше фундаментальних речей стосується визначення, тим ця інтуїтивна частка об’ємніше. Однак сучасне філософське визначення інтелекту навіть в своїх кращих зразках наближається до тавтології: «інтелект є здатністю мислити»i (тобто здатність до інтелектуальної діяльності). При цьому спроби уточнити це визначення апеляцією до абстрактного пізнання і логічного мислення справи не вирішують, тому що «чуттєве і інтуїтивне пізнання», так само як і «емоції, уява і воля» властиві лише носіям інтелекту і від нього невід’ємні.

Аналіз досліджень і публікацій з проблеми. У міждисциплінарних областях, подібних до сфери штучного інтелекту, в яких філософські інтуїції відіграють визначальну роль як на початковому етапі розробок, так і протягом усього дослідження, зазначена невизначеність породжує як мінімум дві проблеми. По-перше, не знаходячи відповідних дефініцій, сформульованих гуманітаріями, але придатних для викори­стання в технічних науках, представники останніх замінюють їх власними визначен­нями. Ці формулювання, хоча і спираються на професійні компетенції та досвід часто визнаних в сфері кібернетики вчених, зазвичай не витримують критики з точки зору філософії як науки. Однак саме ці визначення задають – і це, по-друге, вектор наукового дослідження. Друга проблема не вирішується і при використанні більш строгих з наукової точки зору, але занадто абстрактних філософських визначень.

Сьогодні дослідники констатують, що спроби побудувати штучний аналог людського інтелекту не увінчалися успіхом. У статті журналу "NewScientist" за осінь 2016 року автори говорять, що очікування, ніби можна вивчити процес людського мислення, мови і т.д. і перекласти це у вигляді моделі для комп'ютерної програми, не виправдалися. Також не виправдалися надії, що ми, працюючи в галузі ШІ, більше дізнаємося про людське мислення [3].

Цілком можливо, що таємниця «виробництва мислення» ховається в особливостях функціонування живої тканини мозку і, як про це говорив Серль, поза фізіології мозку свідомість існувати не може. Якщо все ж спробувати залишитися оптимістом в даному питанні, то шлях, який залишається досліднику – доступними засобами моделювати соціальні функції мислення/ свідомості/інтелекту, перевіряючи кожен новий крок реальним або змодельованих контролем з боку інтерсуб’єктивного соціального інтелекту.

Мета статті. У даній статті ми зосередимося на філософському визначенні свідомості, яке при цьому включало б у себе «процедурну» частину, що дозволяє схематизувати надану дефініцію і тим самим зробити її придатною для алгоритмізації машинними засобами.

Виклад основного матеріалу. У сучасній філософії виділяють кілька традицій розуміння свідомості. Зокрема, свідомість інтерпретується як сукупність знань (все, що ми усвідомлюємо, є знання), якими володіє людина; ототожнюється з увагою (як спе­цифічним когнітивним фільтром, який регулює обмежений ресурс нервової системи), інтенціональністю (свідомість є сукупність інтенцій і їх джерело) або самосвідомістю (свідомість розуміється як постійний звіт нашого внутрішнього Я перед собою).

В значній мірі філософське розуміння природи і функцій свідомості залежить від відповідей на фундаментальні питання. Наприклад, автор досить відомої книги про філософію свідомості Стівен Пріст розбиває історично відомі підходи на 6 груп, кожна з яких артикулює той чи інший спосіб розуміння світу: дуалізм, логічний біхевіоризм, ідеалізм, матеріалізм, двоаспектну теорію і феноменологічний підхід. Дуалісти, за Прістом, вірять в існування двох начал – матеріального й ідеального – складною комбі­нацією яких виступає людина. Свідомість в цьому випадку більшою мірою ха­рактеризує людську природу, але вимушено зберігає зв’язок із матерією. Біхевіоризм бачить у свідомості «чорний ящик», сутність якого повністю вичерпується зовнішніми практичними діями. Ідеалізм заперечує самостійне існування матеріального світу, об’єкти якого формуються сприймаючою свідомістю; матеріалізм, у свою чергу, заперечує субстанціальність ідеального, зводячи його до функції складноорганізованих матеріальних систем. Двоаспектна теорія, адепта якої С. Пріст бачить, наприклад, в Б. Спінозі, визнає наявність однієї субстанції, а свідомість і матерію зводить до її модусів. Нарешті, феноменологічний погляд на свідомість зводиться до осягнення її сутнісних рис в «практиці спостереження і опису змісту елементів досвіду – так, як вони надходять до свідомості» [2].

В теорії пізнання виділяють три форми чуттєвого пізнання – відчуття, сприй­няття і уявлення. Як і будь-які наукові абстракції, дані форми виділяються в результаті цілеспрямованої рефлексії і в повсякденному досвіді часто і не усвідомлюються, і, можливо, не існують. Самі по собі чуттєві імпульси можуть викликати інстинктивну реакцію, а можуть узагальнюватися в комплекси, що дозволяють людині іденти­фікувати певний культурний сенс. Процес подібної ідентифікації найчастіше пов’язаний з чітко пережитим розумінням – збігом засвоєного зразка, що зберігається в пам’яті, з актуальним чуттєвим комплексом. Цілком ймовірно, ідентифікація сенсу (соціального значення) чуттєвої інформації не тільки передує усвідомленню стимулуii, а й складає серцевину інтенціонального акту – усвідомлення предмета, що супроводжується готов­ністю до певної взаємодії з ним. Тому, по-перше, сприйняття можна розглядати не тільки як акт свідомості, а й як матеріальний акт реакції на те, що сприймає наше тіло (увагаiii і розуміння, що супроводжують сприйняття, є не тільки ментальними подіями). По-друге, те, що ми розуміємо (а відтак і сприймаємо) «знаходиться» не в фізичному предметі і не в його чуттєвому образі, а десь в ментальній сфері, яка зберігає схему пов’язаних культурних сенсів.

Процес розуміння (що супроводжується певним емоційним тлом) можна ото­тожнити, на відміну від більш-менш однозначного приписування інстинкту, з арти­куляцією певного набору стратегій соціально значущих дій, який відкривається індивіду. Ментальна карта цього набору має соціальну природу і «надбудовується» над фізичною реальністю.

Свідомість, безперечно пов’язана з процесами сприйняття, проте можна уявляти і поза цими процесами. З іншого боку, «раціональна» реакція на чуттєву інформацію характерна і для «несвідомої» поведінки людей, наприклад, у стані марення, сп’яніння або сомнамбулізму. Дискусійним залишається і питання свідомості у тварин: попри те, що вони сприймають реальність, відповідну тому чуттєвому вигляду, який доступний людині, і демонструють (наприклад, собаки) певні почуття, дослідники найчастіше відмовляються визнавати цю діяльність свідомою. Якщо ми не можемо заперечувати той факт, що тварини володіють певними знаннями, увагою і еле­ментарною інтенціональністю, то самосвідомість в людському розумінні у них від­сутня. Крім того, в «свідомості» тварини, ймовірно, відсутні ті «ментальні карти поведінки», які опосередковують фізичну реальність для людини. Що ж усвідомлює людина під час відсутності інформації ззовні? Найбільш доречно припустити, що предметом внутрішньої уваги/інтенції є ментальні об’єкти, що належать до людської суб’єктивності – образи короткострокової (пов’язаної з недавніми сприйняттями) і довгострокової пам’яті, емоції, вольові спонукання і т. і.

Просту констатацію наявності суб’єктивної реальності, цілком імовірно, також не можна вважати свідомістю як такою. Необхідна наявність деякого порядку, який ми схильні називати розумним. У кожен конкретний момент часу розумність пов’язана з упорядкованістю охоплених свідомістю «образів», яка (впорядкованість) «зав’язана» на дії, релевантні ситуації, в якій знаходиться мислячий і свідомий суб’єкт. Навіть якщо діяльність зводиться до пасивного проведення часу, саме констатація відсутності необ­хідності негайних і різких дій становитиме основу легітимного порядку думки як синоніму розумності. Розумність, як і розуміння, іманентні смисловій когнітивній схемі, що має культурне походження і передпослана сприйняттю.

У ситуаціях виконання складних дій сприйняття лише надає «матеріал» для усвідомленого прагнення до наміченої мети. Однак, ми можемо зробити усвідомлення сприйняття предметом свідомої діяльності – наприклад, перейти від читання тексту до розглядання букв, з яких складаються слова. Ми можемо сфокусуватися на рефлексії – усвідомлення себе самих, що сприймають ту чи іншу інформацію. У цьому випадку «звичайні» цілі (прочитати текст) і «спеціальні» (уточнити форму букв шрифту) змінюються цілями більш абстрактного порядку, назвемо їх «філософськими». Однак суть процесу не змінюється: свідомість залишається процесом співвіднесення сфор­мованого суб’єктом ментального плану діяльності (в межах когнітивної схеми ре­альності) з картиною «обставин», що сприймається, і подальшою констатацією ре­левантності результатів оцінки поставленим цілям, з подальшим прийняттям рішень і наступними кроками, що враховують вимоги збереження «нормальності» (яка ви­значається відповідністю характеру протікання діяльності довгострокових стратегій збереження особистості та значущих зовнішніх об’єктів). Процеси збереження нор­мальності спираються на критерії відповідності актуальним подіям, які зафіксовані в смисловій схемі, та завданням діяльності, що зберігаються в пам’яті (як фрагменти діяль­ності в її більш загальних контекстах), етичним і аксіологічним імперативам та іншим соціальним нормам. Крім того свідомість має на увазі корекцію «аномалій» відповідності в силу зазначених імперативів, наявного досвіду і метацілей діючого суб’єкта.

Якщо свідомість конституюється в процесі взаємодії ментальної когнітивної схеми з «чуттєвим» матеріалом, то самосвідомість – у взаємодії з «метасхемою» або тим, що можна назвати «схемою життя» – більш-менш впорядкованою світоглядною схемою, що включає в себе ціннісні й телеологічні культурні установки, включаючи і уявлення про життя особистості і її призначення.

Схематично «природну» свідомість можна уявити як акт порівняння іденти­фікованої емпіричної ситуації з релевантними критеріями збереження особистої та соціальної нормальності в процесі реалізації певного сценарію дій, який прописаний в межах когнітивної схеми, але виконується на фізичному фрагменті реальності. Іден­тифікація сигналів взаємодії з «фізичними» предметами з об’єктами когнітивної схеми (які детермінують тип взаємодії з речами, що сприймаються), оцінка успішності подальшої дії і взаємодії з навколишнім світом, їх корекція в разі виявлення аномалій, вибір «розумних» (легітимних) стратегій подальшої реалізації заданого сценарію, а також уточнення збереження місця реалізованого сценарію в загальній «схемі життя» (з внесенням до неї необхідних коректив у разі необхідності) можуть становити основу штучного інтелекту.

i Визначення інтелекту надається згідно видання «Нової філософської енциклопедії», 2010: ІНТЕЛЕКТ (лат. Intellectus - глузд, розум) - в загальномусенсі здатність мислити; в гносеології здатність до опосередкованого, абстрактного пізнання, що включає в себе такі функції, як порівняння, абстрагування, утворення понять, судження, умовивід; протистоїть безпосереднім видам пізнання чуттєвого та інтуїтивного; в психології – раціональне, підпорядковане законам логіки мислення; протистоїть нераціональним сферам психіки емоціям, уяві, волі і т.і.

ii Інтроспективні звіти вказують на те, що спочатку усвідомлюється значення і тільки потім усвідомлюються деталі стимулу [1, с. 91].

iii Увага це не що інше, як сприйняття; ми обираємо те, що хочемо бачити, передбачаючи структуровану інформацію, яка буде при цьому отримана [1, с. 104].

Література

1. Найссер У. Познание и реальность. – М.: Прогресс, 1981. – 232 с.

2. Прист С. Теории сознания / С. Прист ; перевод с англ. Грязнова А. Ф. – М.: Идея-Пресс, Дом интеллектуальной книги, 2000. – 286 с.

3. The road to artificial intelligence: A case of data over theory [Електронний ресурс]. – Режим доступу: /https://www.newscientist.com/article/mg23230971-200-the-irresistible-rise-of-artificial-intelligence.